Стих дня / Вірш дня

Стихи на русском языке современных авторов.

Вірші українською мовою наших сучасників.

Стих дня. «Почивал геройски дед».Тетяна Малахова

95969047_2541240316142497_1502691765608513536_n

 

Почивал геройский дед
В облаках десятки лет!
Он прописан на том свете
После бойни в 43-м…

Проявил себя в бою
И живет теперь в раю.
Но слышны все чаще деду
Крики-оры про победу.

Дед глядит сквозь тучи вниз:
«Не иначе коммунизм!»
Не скрывая интерес,
Дед на землю тайно слез.

Для почину и порядку —
Прямиком в родную Вятку.
Ищет дед свою деревню,
А кругом одни деревья.

Кое-где изба кривая
Да опора от сарая,
По макушку сел амбар…
Голод был или пожар?

И в соседних деревнях —
Пустота, ковыль и прах.
На поваленный сев столб,
Дед устало вытер лоб:

«Это ж что в стране творится?
За Урал пустили фрицев!
Разбомбил все немчурА…
Кто ж тогда кричит «Ура»?

Дед с тревогой на лице
Лесом, полем и в райцентр.
Слезы сдерживал, как мог –
Все разбито, нет дорог…

Дед, не сдерживая стона,
Брел до самого района.
Не сломали шею гидре —
Своего добился Гитлер.

Там не лучшая картина —
Победил страну немчИна!
Нищета, лежат заборы,
Вдоль дорог – отходов горы.

Немцев нет, но весь народ….
Веселится и поет,
И из каждого двора
Льется громкое «Ура!».

Дед глядит, идут студенты,
А на каждом — вьются ленты.
Те, что власовцы носили…
Дед свалился, обессилев.

Но сломив волну недуга,
Отыскал родного внука.
Тот обрадовался деду
И айда пить за Победу,

Не стесняясь в выраженьях,
За страну и «достиженья».
За бэушный Мерседес,
За большой нагрудный крест

С жирным Сталиным всерёдке,
За медали и пилотки,
Что Россию наводнили…
И чтоб в мире все так жили!

Долго слушал этот бред,
Вытирая слезы дед.
А потом сказал потомку:
«Что ж ты пляшешь на обломках?

Не построивши свое,
Носишь вражее тряпье.
Колбаса, портки, машины –
От китайцев и немчины!

В своем поле трактор кинув,
Вы бомбите Украину!
Раз слетали на орбиты,
А картошка — из Египта!

Что ж вы сделали, ребяты?
Жрёте с радостью с лопаты,
Вам работать, братцы, надо,
А не бегать грозным стадом…»

Внук насупился как бык:
«Прикуси-ка, дед, язык…»
И идет грозой на деда.
Ну а тот – айда на небо,

И глядит на них с небес:
«Все! Рассеюшке — конец…»

Тетяна Малахова

Вірш дня. «Колись у дужім вирі між людьми». Ірина Федорчук

96419102_3785786928161983_8024779039728205824_o


Колись у дужім вирі між людьми
Пройти повз мене не зумієш мимо
Й таки удвох зустрінемося ми
Очима.
Серед сум’ять, у цій гонитві днів
Життя дарує збіги випадкові,
І ти захочеш мовити мені
Два слова.
З них кожне аж у серце проросло
Й не втомиться відлуннями звучати,
Що хай би все між нами відбулось
Спочатку.
Злякатися і бігти у світи,
Де й так багато чвар, пліток і воєн,
Чи, може, рай і спокій віднайти
З тобою?

Стих дня. «У фашизма не бывает наций…». Алексей Мартыненко

95926702_899227933883454_6030046977352269824_o

У фашизма не бывает наций…
Тот, кто вчера боролся с ним.
Стал падок на ненависть и оккупации,
Новым пунктиром вбивая клин.

Историческая память — лишь иллюстрация,
Того, что здесь правду никто не помнит.
Вся наша история — истин кастрация,
Человекоубийца, косточколомня.

Рвутся и мечутся мелкие сошки,
Стараясь заткнуть своим криком безверных.
Безвременно вставших, не бьющих в ладошки.
Не верящих в храмы зарытых скелетов…

Вот так проживаешь — в одежде невежды-
Пока все “нормальные” мчат на парады.
Фальшивое горе и смех безмятежный,
Увы, недоступные нам, “деградантам”.

Долой чревомыслье, вперед на дебаты…
Солдатом к солдату, затылками в лоб.
Пора быть “нормальным”, пора на парады.
Не дай бог задуматься, кто нас взорвет.

Стих дня. «Письмо Деду». Николай Данюк.

95845053_562710677998638_7112414783604785152_n

Деда, я тебя помню.
Ты во снах приходил весною,
В сапогах до блеска,
По траве с первою росою.
Деда – ты, наверное,
Сильный, добрый и хороший,
В той жизни,
Когда хлеб косил косою.
Но налетели коршуны непрошеные,
Горело поле и луга некошеные.
Деда – ты мне снился,
С портрета ко мне спустился
И обнял пропитанною
Махоркою рукою.
Как же я хотел быть похожим,
В кителе и с бородою,
И неумелою своей рукою
Скворечник мастерить с тобою,
Чтобы теплою весною
Пели птицы оды,
За жизнь отдавших, за мир
И свободу.
За голубое небо,
За сад и поле с хлебом.
Дед,
Ты, наверное, был танкистом
И хотел, чтобы я тобой гордился.
Деда,
А я видел…
В нашем парке, имя твое
На гранитной стеле в золоте
И в каменном теле.
Я тепло твое чувствую порою,
И ты снова снишься мне этою весною.
Деда,
Я знаю, мы встретимся с тобою,
На небесах у Бога,
На озере с живою водою,
И исцелю все раны твои своею рукою.
Николай Данюк
Май 2020

До дня Перемоги.

Працівники Криворізької міської бібілотеки № 10 читають вірш сучасного українського поета, Олексія Довгого, до річниці  Дня Перемоги. 75 років Великій Перемозі над нацизмом! Урочистість і трагізм цієї дати!.. Сльози щастя і сльози горя людей!.. Ненависть до ворога і любов до життя!.. Добро перемагає Зло!.. Все переплелось у цих травневих датах.
Біль втрати притупилась, але серця пам`ятають… і просять примирення.
Серця воїнів проросли маками і волошками, степовими травами. Душі воїнів піднялися до сонця кленами, березами, вербами. Краплі крові упали додолу калиною.
Пам`ятаємо і перемагаємо!

 

Вірш дня. «Двісті кленів». Людмила Шостацька.

96579871_134623741503739_3094179927067459584_n

Виростуть двісті кленів,

В пам’ять про всіх Синів.

В їхні долоньки — жмені

Краплі впадуть сумні.

Краплі журби і болю,

Спомин один на всіх.

Листя з відтінком бою,

Крові пролитої гріх.

Виростуть клени й діти,

Діти Кривого Рогу

Клени протягнуть віти

Кольору Перемоги !

Автор: Людмила Шостацька. Кривий Ріг

Стих дня. «Память» Инна Щадина

95926702_899227933883454_6030046977352269824_o

Наша память — коварная штука,
Непосильная тяжесть порой.
Но без памяти — адская мука,
Не узнаешь: — А кто Я такой?

Память наша — коварная штука!
Знает это каждый из нас.
То все душу терзает, как сука,
То внезапно исчезнет на раз.

То подводит, а то вдохновляет
На поступки, картины, стихи.
Или мучает нас и пытает,
Сердце наживо рвет на куски.

Память добрая, память злая.
Многолика и без границ…
И вечною память бывает.
Память крови — совсем без лиц.

Наша память — коварная штука,
Непосильная тяжесть порой.
Но без памяти — адская мука,
Не узнаешь: — А кто Я такой?

Вірш дня. «От-от і дощ…» Ірина Федорчук

leaves-4337542_1280

От-от — і дощ розправить руки-крила,
Аби почати тихий вокалІз,
І музика його зійде над рІллі,
Понад луги, над річку, сад і ліс…
Зело вже чує щонайменшу ноту,
Її усім своїм єством вбере.
Чарівну гру кульбаби зірка всотує,
Що впала у траву поміж дерев.

Вірш дня. «Там, в іншому житті». Оксана Максимишин-Корабель

nuns-5097465_1280

Там, в іншому житті, ти пив каву
з кубиком льоду,
Слухав новини про спорт і погоду.
Десь були війни, пожежі, цунамі
І землю трусило поблизу Панами.
Там, в іншому житті ти пив каву
з дрібкою кардамону,
Програло «Динамо» французам «Ліону».
Краватка не в тон і запонки не стильні.
По радіо кажуть: дощі завтра сильні.
Там, в іншому житті, ти пив каву
із краплею рому,
А десь рвались бомби І вже хтось без дому.
У тебе наради, доклади й проблема…
Не рішена знову Ферма теорема …
Там, в іншому житті ти пив каву і мріяв
про море,
А десь були війни, а десь було горе.
У тебе скінчився флакон «Фарингейту»,
Обмовився знову Вітя по- Фрейду.
Там, в іншому вимірі, ти пив каву
під музику Баха.
Читалася знову Айтматова «Плаха».
Там на життя ще красивий ескіз…
І там «Плине кача» звучало без сліз.
Оксана Максимишин-Корабель

Вірш дня. «Нетутешня». Ірина Кохан

00786201

Ну от.
Я повернулася додому
з журавлями.
А тут… Тут все як завжди,
все, як і колись,
Із цябер хлюпають
тумани над полями,
Тривоги, радощі
і сум переплелись.

Гойдає гойдалку
і сипле цвіт черешня,
Тут кожна квітка,
кожен кущ абориген.
Я в цій ідилії невчасна
й нетутешня,
Як гість з майбутнього,
як вождь диких племен.

Так, нетутешня,
бо приходжу дуже рідко,
Лише, коли з собою
кличуть журавлі.
Привітним скрипом
душу рве старенька фіртка
І замість сліз
цв’яхи кидає по траві.

Атлант-горіх тримає
й досі моє небо,
Оте прадавнє й сиве,
зшите із казок.
По ньому Геліос
блукає поміж стебел
Й щоночі трусить
срібні роси на бузок.

Дощата лавка
густо зморшками побита,
На ній давно
вселенський спокій оселивсь.
Я нетутешня тут,
мов сіра тінь ерміта,
Що сотні-сотні літ
не тим богам моливсь.

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов