IMG_20151103_123230

Діти

Юстина була жінкою роботящою, але злою.Вийшла заміж молодою, та не з любові, а за якимось ніби злим умислом. Невисока симпатична дівчина з переселенської родини допомагала в сім’ї місцевих вчителів. У тих був єдиний син,що в війну, через дитячі витівки, позбувся правої руки. Майже по лікоть.Петра через це жодна дівчина не хотіла. А Юстина Петрові подобалася. Та й він обличчям був симпатичний,а душею добрий, тому й прониклася до нього співчуттям. Щоби любити- не любила! А согрішити — согрішила. Й одразу відчула, що понесла в лоні дитину.
Петро зрадів, батьки не перечили, справили весілля. А невдовзі народився перший син,якого назвали Степаном.

84316190_531202607498848_5353139786242588672_n

 


За першим через два роки й другий з’явився. А там і третій. Все надіялись, що зможуть дівчинку зачати -ризикнули вчетверте. А тут- знову хлопчик. Не народилася дівчинка …
Так, з розчарувань, й почалося життя Юстини. Поки Петрові батьки жили, повноцінною господинею в домі вона не стала. За це люто ненавиділа свекруху і на старість всіляко з неї збиткувалася. Як батьки вмерли, Петро поступово пристрастився до чарки. Рік за роком горілка підточувала його здоров’я. Ще до того, як вмер, Юстина перейняла на себе всі обов’язки по господарці. Маленька худа жінка стала і кухаркою, і орачем,і ковалем домашнього добробуту. Слід визнати,що «коваль» з неї вийшов непоганий -нову хату збудували, хліви,літню кухню. І в городі, і в стайні,і в хаті був у Юстини ідеальний порядок. Як кажуть, зачесатися можна. Хлопці підросли, вчила їх допомагати і в дворі,і в хаті. Вміли й поприбирати,й зварити, й попрасувати. Кожен, мов дівчина, навіть вишивав!
От тільки Юстину це ніяк не тішило. Нині би сказали, бракувало жінці гормону щастя. А в той, післявоєнний час, хто про той гормон знав? Їй би, може, менше про матеріальне думати, більше про Боже. Не вміла…
Люта була жінка, ой,люта! За будь -що сварилася-як не з домашніми, то з сусідами. І все чужі недоліки, чужі вади бачила. Своє ж поліно в оці не помітила…
Якось сусідка прийшла до Юстини сваритися, мовляв,півень в неї пропав .Думала, Юстинин пес загриз. Пес і справді розправився з чужим півнем, що походжав по сусідськійі господарці. Юстина винна не була, але потайки злорадствувала. Півня приграбала в купі гною й затіяла, як завжди, довготривалу сварку. Згадала й про межу, і про сусідчині кури, й про її сина Миколу , який, він , мовляв, непотрібний.
-Ледацюга, лише книжки читає, -кричала, аж запінилася. -Може , й дурний, якийсь не від світу цього!
Осуджувати чужі діти Юстина любила. Ця в короткій спідниці, та гуляща, та закоротко підстриглася, та — не так молилася в церкві, а ця взагалі не тоді на світ народилася! А що вже з сусідами ніяк не годилася, то й діти їхні з її осудливого язика не сходили.
Любила жінка й клясти. І людей, і котів, і ворон, що насідали на свіжі
посіви.
-А нехай тобі!…- і неслися її прокльони, мов те вороняче каркання , на півсела ..
До сповіді ходила часто. Але, щойно вийшла з церкви,починала проклинати. Причини й люди знаходилися завжди…
Хлопцями ж своїми Юстина дуже пишалася. Вони й справді були статні, красиві .Найстарший Степан пішов служити в Морфлот- на стіні висіла світлина в формі, очей не відведеш. Павло мав якусь вроджену ваду, в Армію не взяли.Той був,мов дівчина — допомагав матері коло кухні, в городі. Корову доїв.
Іван , відслуживши,поїхав у велике місто.Працював в ресторані.Чванився, як на свята з’являвся на селі.Чванилася ним і мати. Наймолодший Володька став трактористом. Молодим одружився, пішов за зятя в сусіднє село.
З часом одружилися й Степан та Іван. Іван в місті знайшов дружину, Степан в сусідньому районі.Павло і не шукав собі пари, жив з матір’ю.
Юстина з віком характер не змінила. Незгідлива, сварлива, вона не мирилася ні з ким. І все судила-той не господар, той ледацюга, той дурний. А що вже невісток не любила! Жодна в її уяві не була достойною любимого сина. Як приїжджали до матері, то вислуховували:
-А ти не терпи!
-Гроші не віддавай- що треба,сам купуй!
-Тряси жінку,як грушу,бо на голову сяде!
Якось Іван привіз дружину в село, то так сварилася з молодицею, що та в той же день втекла. Не свекруха, а справжня відьма!
Сини слухали матір. Через це з дружинами не клеїлося. Помалу, помалу до горілочки пристрастилися. Та всі четверо!
Першим повернувся до матері Степан. Вона й не питала чого.
-Та стерва винна.Живи,сину,місця не бракує.
Згодом й Іван прибився. Ні дружини, ні діти за ними не дзвонили. Останнім прийшов Володька. Опустив голову:
-Житиму з вами.
Чудувалися люди, що сини в Юстини живуть. Ще й ніхто ніде не працює. А згодом зрозуміли -заглядають чоловіки в чарку.Ой, добре заглядають!
Притихла й Юстина, язика прикусила. Більше мовчить, та й лаятися стала менше. І вже не судить людей, як раніше! А в церкві в куточку так ревно молиться!
Сини що рік, то більше деградують. Раніше за сто грам йшли допомагати сусідам, а тепер за горілку вже й з дому виносять. Між собою не годяться, б’ються, а найбільше ображають Павла, який пенсію має по інвалідності — стусанів дають, щоб горілку купляв.
Як зрозуміла Юстина, що недобре робиться, було вже пізно. Дзвонила й невісткам, і внукам , але таких чоловіків та батьків вони не хотіли й знати. Просила сусідів, священика, родичів -ніхто не вплинув. Почали й на матір руки піднімати, щоб пенсію на горілку віддавала.
Звалило горе Юстину. Злягла і вже не встала. А як лежала …не дай, Боже, нікому! Недоглянута, голодна. В хаті — четверо дітей п’яних.  Хто догляне? Часом зайде якась сусідка, принесе їсти, а п’яниці відгонять, мовляв, у матері все є.
Померла Юстина зимою. Лежала в ліжку худа, нещасна, перина була розірвана/гроші шукали, думали мати ховає /і білі пір’їни заплуталися в її нерозчесаному волоссі.Скинулися сусіди, купили труну, поховали. Як то було матері залишати на білому світі таких дітей?
А діти довго й не жили. Якось так вимолила в небі, чи Бог сам змилувався -померли рік за роком всі четверо. По старшинству. Перший Степан. Тоді Павло, Іван, Володька. Ями на цвинтарі за всіма копав сусідський Микола. Той, кого Юстина судила колись давно, мовляв ,  ледацюга, все книжки читає. Вчителем став. Дяком у церкві. Добрий чоловік. На все село…

 

Автор: Тетяна Сорока (Вена)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов