Банер

Поетична Рівненщина. Вірші Ольги Гичун

Ольга Гичун народилася у невеличкому українському містечку Корець, що на Рівненщині та  зараз живе у місті Ровно і викладає свої вірші на своїй сторінці у Фейсбуці. Проте у неї вже є своє коло прихильників та поціновувачів її художнього слова. Музика її віршів чиста та кришталева, її слова припадають до душі і залишаються у серці, а її образи  постають в уяві. Читайте на насолоджуйтесь українським словом сучасного автора та заходьте в гості до поетки на її сторіночку.

До дня української писемності

74166457_735850673594331_5629368632199872512_n

Кришталевим дзвінким стоголоссям
Рідна мова по світу бренить…
І волошками в житнім колоссі
Посміхається ніжно в блакить.

Я з тобою ще з пісні колиски,
Ту, що ненька вплітала у сни.
Ти втопталась дитинно в доріжки,
Що в доросле життя привели.

Рідне слово звучить урочисто!
Виноградно плететься-зроста.
Милозвучну, п’янку, променисту
Я смакую тебе на вустах.

По родючому грунті, прогрітим
Тихим шелестом ніжних дібров,
Гордо в серці несу, мов молитву,
Те, що влИлося щедро в любов.

Солов’їна, барвиста, велична!!!
Ти наповнюєш світлом мій день!!!
Ти скарбничка душі поетична!
Ти живильне зерно для натхнень!

* * *

На изображении может находиться: 1 человек

Мені хоть би крихту твоєї сміливості,
Не шарітися, легко пройти повз тЕбе.
Не збагнуть повік надприродньої особливості —
От як ти так зумів?
Одним поглядом неба.

Лабіринти думок, бажань, мрій жмуток —
Вивернути все на поверхню однією рукою.
Спопелить, витрясти до денця смуток.
То ж як так у тебе виходить?
Без зброї.

Так завойовують фортеці,
руйнують мури,
Підкорюють вершини,
перетинають широти.
Зривають завіси довгих ночей зажури.
Хай тане крига моєї байдужості,
я ж не проти…

10.11.19

* * *

Отак би й слухать твій голос — джерельний струмок,
Спрагло напитись — і душу зцілити.
Ще світ не змілів на щирість думок,
На серце безмежно широке й відкрите.

У вічі заглянуть — окраєчок неба.
Там сонячний зайчик, стомившись, приліг.
Так дивно, тобі я лиш крихту сЕбе,
А ти мені Всесвіт увесь аж до ніг.

Душа твоя — чиста безкрайність моря,
Припливами ніжними вод виграє.
Лиш в безвість нічну зриваються зорі,
Ти ніжно із хвиль їх мені дістаєш.

❤️ 08.11.19❤️

* * *

73128873_737719620074103_985648887958077440_n

Колише в обіймах закоханий сонях
Шмат неба блакитного й жмут промінців.
І хмарки м’якенькі на жовті долоні
У пЕленах сивих спускають дощі.

А легіт так ніжно у пригоршнях зносить
Із поля пшеничного маковий цвіт.
Зростають зернятка і чорним у рОсу
Під ранок схиляють голівки на мить.

Лиш клаптика неба заледве прожовкне,
Враз соняхи хвацько з обіймів-намист,
Немов би до мами потягнуться жовтим.
І сонце прижовтить їм лагідно лист.

🦋07.11 19🦋

*ЛЕГІТ- легкий приємний вітерець

* * *

75439228_737971590048906_3655551437057818624_n

До крихти, до решти самотній листОпад
Черпає у хмарах натхненно думки…
І ллються, і ллються нестримні потоки,
Нестримні потоки легкої журби.

То мжичка, то злива, то знову заплющить,
Як з бочки періщить гостинно дощем,
А хмари, а хмари допіру знов гуснуть.
Листопад припрошує литися ще.

 

Уже повноводні зітхають озерця,
Всуціль розімліла земля під багрянком.
Нестримним, нестримним потоком на серці
Вихлюпує осінь печаль до останку.

06.11.19

* * *

73341334_734967913682607_4388828605048684544_n

Природа знову нам дарує дивне чародійство!
Сміється сонцем з нами, сплакує дощем,
Щоб не замерзли в холод- покриває листям,
Нам сумно — і в природи щем.

Закоханим щоночі сипле зорепади,
Маленьким діткам — пір’я в подушки,
А навесні — вишень принади!!!
І пахощі в саду снують грушки.

Ми з нею зв’язані одним намистом,
Зливається серцебиття в єдиний стук…
Вона до нас під ноги ніжним листом,
А ми її, струнку,- під зруб…

Вона гостинно — пригорщі дарів.
Дивись, торкайсь, вдихай і слухай!!!
Та хвороблива дистрофія почуттів
Нам затулила очі, дотик, нюх і вуха…

🍁03.11.19🍁

 * * *

На изображении может находиться: растение, природа и на улице

Уже *недОсвіт тишком-нишком
На розкуйовдженій траві.
Примруживсь ранок десь на вишках,
Котові в сіно підкидає сни.

На мить лиш вигулькнуло сонце
З-під захаращеного листу
Й прожогом зникнуло в віконці
В кошлату вись свою хмаристу.

Листопад вийшов вайлувато,
Струснув пожмакані листки.
Осінній дощ згодивсь завзято,
Із хмар вичавлювать цівки.

Йому би зараз крендлик з чаєм,
Перечекать негоду мрякотливу.
Та листопАд всі землекраї
Під ковдру теплу натяга дбайливо…

*Недосвіт-ранковий мороз.

02.11.19

* * *

На изображении может находиться: на улице

Ти не дивись, що не вдалась вона на вроду,
Нема багряного рум’янку на лиці.
Лише в блакить річок небесно-фіалкову
Стрибають звабливо ранкові промінці.

Ти не сумуй за осені брунатною красою.
Тендітну постать вітрюган продув.
Їй чванькає грязюка під ногою,
Бадилля всохле зчовгує ходу.

Ти не дивись, що поглядом вона холодна.
Аж прошкрібає душу кожен її рух.
Земля листопада — мов залишки природи
Творців-аматорів погодніх недолуг.

Та перетворення чудне вже зовсім скоро.
Зима ошпарить снігопадом дні.
І підсолодить всю буденність білий порох.
Ковтками випий осінь. Цукор там на дні…

01.11.19

* * *

На изображении может находиться: один или несколько человек

Ще не зима. Просто осінь пізніше
Розбудила туманні світанки.
І на плечі свої ще щільніше
Натягнула картаті багрянки.

Не зима ще. І осінь на троні.
Листопад зустрічає вином,
Гріє сонце скоцюрблено в кроні
Запізнілим примарним теплом.

Та зима вже по збляклому золоту
Підкладає звабливо підказки.
І галуззя щемливо від холоду
Затремтіло у гідній поразці.

01.11.19

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов