IMG_20151103_123230

Сестри

Параска була дівка завидна, дуже красива. Виразні очі, коса змією на плечах, вуста пломеніли, мов спіла калина, а шкіру мала якусь аж алебастрову. Не скажеш, що селянка!
Федір рішення прийняв відразу ж , як тільки її побачив. Одружується! І байдуже, що на вроду трохи кращий від мавпи! Дівка не відмовить, адже він не бідний — хата під бляхою, поля мав більше, ніж інші, воли, реманент городній.

84095814_532085540743888_2241555221467627520_n

 


Параска справді довго не думала. В сім’ї семеро дітей, роти голодні. Як заслав сватів, то відразу й згодилася.
Характер мала поступливий, тож, незважаючи на те, що Федір був різкий та грубий, жили добре. А що вже свекруха була задоволена невісткою, то й не передати !
Зранку встане до схід сонця, піч розпалить, хліб спече, страву зготує. А пізніше з Федором у поле на цілий день.
Дітей Бог не давав зо три роки. Вже й переживали. А тоді,один за одним -п’ятеро!
Три сини й дві доньки. Сини, як на підбір, гарні! А доньки…Одна -викапана Параска, інша -викапаний Федір. Отак ось Бог пожартував…
Як виросли, в Галі відбою від хлопців не було. Варвари ж хлопці сторонилися -і не гарна, і характер мала різкий, нежіночий.
Та тільки ж недаремно кажуть , не вродись красивим, а вродись щасливим! Вискочила Галя заміж з великої любові. Антон був хлопець і красивий, і добрий .Та тільки…не судилося. Через півроку пішов на полювання, і випадково випустив у нього сліпу кулю двоюрідний брат Пилип. Так у 22 Галина стала вдовою.
Варвару заміж не кликав ніхто. Озлоблена, недолюблена, вона вже й не сподівалася , що буде мати власну сім’ю. Федір хороше придане пропонував -та де там, ніхто не хотів стару дівку!
Однак життя вносить світлі корективи навіть в таку безнадійну долю… В сусідстві жила сім’я Опанасенків. Гарна родина :Віра- красива, добра жінка, чоловік Степан -коваль. У хаті -повна чаша, здорова атмосфера і двійко чудових дітей.
Ніщо не передбачало біди. А біда прийшла . Захворіла Віра.Рак легенів забрав жінку буквально за пару місяців. Горював Степан,ой горював! Та жити треба — діти малі…потребують якщо не мами, то просто жіночого нагляду.
Любов до Віри ще була дуже свіжою раною, тому й жінку вибрав наосліп. Сусідську Варвару. Хтось порадив чоловікові-стара дівка, працьовита, а що некрасива, то й цінитиме твій вчинок. Своїх дітей нема -твої любитиме.
Та не так сталося, як гадалося!
Варвара одразу» понесла» від Степана. Першими народилися хлопці- близнята, пізніше -донечка.
Яка там любов до чужих дітей?
Ще й характер мала Федорів, різкий, незгідливий. На своїх часто зривалася, що вже там казати про чужих!
Степан терпів. Страждав, але терпів. Заради своїх двох дітей, заради трьох спільних.
Почав у чарку заглядати. А донечка Настя йому якось у лоба: «Якщо ти зіп’єшся, як же ми, тату?».
Протверезили його ті слова, ой як протверезили! Відсторонився від сумнівних компаній, все більше в роботі, вдома -з дітьми.Тільки от незгідливий Варварин характер псував усе. Він і некрасоти її вже не помічав, але характер…характер… Як його оминути?
Варвара тільки й шукала зачіпки, щоб посваритися. Особливо діставалося падчериці Насті-і сіла не там, і ледача, і їсть забагато. Степанові б кулаком стукнути! Не міг…
Частенько в гості до Варвари забігала сестра Галя. Молода вдовиця розцвіла , як ружа, а що вже приємна, розсудлива, щедра— то й не сказати. Своїх дітей нема, то вона сестриним носить: як не цукерки, то іграшки, то якусь одежину. Щебече з ними, сміється,л аскає. І різниці між дітьми не робить — двом від першого Степанового шлюбу діставалося те ж саме, що й трьом рідним племінникам.
Помалу, помалу й зрозумів Степан -не ту сестру вибрав. Почав задивлятися на Галю.
А вона /діло молоде/й собі — то очима блисне, то рясним платтям зачепить! Так і полюбили одне одного. Гріх же який! Сестра рідна…
Мучились сумнівами, але пристрасть таки перемогла. Любов! Спершу шукали зустрічі то в лісі, то в полі. А згодом Галя призналася мамі -не можу без нього. Параска дві ночі думала, що сказати доньці. І та її дитина, й інша. Шкода обидвох. А що жінка була справедлива, розумна, то й Степана шкодувала! Не солодко йому з Варвариним характером! Не раз пробувала Параска надоумити доньку! Де там… Вона й слухати не хотіла. Федорова кров! Незгідлива натура… Недобра і вперта. І негарна ж яка! Якби добріша, то ,може, й красивішою стала б з часом….
Мучилася мати, гріх у душу запускала і….прийняла рішення.
-Можеш любитися із Степаном в стодолі, тільки щоб батько — ні -ні ,
голови обидвом відкрутить!
Мучилася Параска, не те, щоб ні. Шкода було дітей своїх. Обидвох
на світ привела. І ту, нещасну , може, було шкода найбільше. Але ж і щасливою її вже не зробити, якщо не зуміла в собі те щастя віднайти сама…
… Шила довго в мішку не втаїш. Дізналася Варвара про подружню зраду. Та ще й з ким! З рідною сестрою!
Люта пригналася на батьківське подвір’я. Кричала, аж заслинилася, сестру останніми словами прозивала! Мовчала Галя, голову схилила. Мовчала й мати.
-А Ви що… немов вніміли?- до неньки.
-Вибач, доню…Шкода мені вас обидвох. А тебе найбільше! Не через Степана й Галю!Через те,що тебе такою на світ вродила. Не винна ти.. нещасною вродилася, такою, мабуть, і світ відвікуєш…
Степан ще потайки зустрічався з Галею. Таки з горя й почав пити. А з Варвариних вуст вже тільки й чув докори та прокльони.
Федір про любов між Степаном і Галькою взнав останнім. Довго кряхтів, згодом матюкався, сварив і дружину, й «непутящу»доньку, що якусь там любов придумала /»А що воно таке?»/. З часом змирився, махнув рукою…
Повмирали батьки, та їхня смерть не примирила сестер. Зістарилися ворогами. Степан потайки бігав до Галі , вже не як коханець. Жінка завжди наливала йому «фронтові» 100 грам і повертався Степан на «війну» — до власної дружини…
Всі діти Степанові про любов батька й тьоті Галі були в курсі. Маму шкодували, але сторону прийняли тітчину. Бо випромінювала вона до всього світу те, чого не знали Федір та його донька Варвара — любов.
Галина померла першою — від обширного інфаркту. Степан на 5 років пізніше. Стільки часу боровся з раком. Доглянула його законна дружина .Навіть у такі, нелегкі для сім’ї часи, не знайшла вона для Степана добрих слів:
-А бодай би тебе й не знала…

 

Автор: Тетяна Сорока (Вена)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов