Тетянин день

Дівчинка стояла на стільці. Їй було років п’ять,не більше.Стягнуте у дві косички волосся,великі банти,красиві очі,некрасивий,картоплиною, ніс.
Дівчинка виструнчилася і… натхненно читала газету.Повільно,по складах, вимовляла незрозумілі для неї слова . Поводилася,ніби справжня акторка ,бо добре знала,що вся увага прикута зараз до її маленької персони.

041225642

 


Глядачів у цьому театрі було троє -мама дівчинки,її подруга тьотя Міля -санітарка з медпункту і бабця сусідської дівчинки Марічки, старенька тьотя Ганя.Вони захоплено дивилися на маленьку акторку, і, як тільки вона закінчила читати,почали прихвалювати,обнімати та цілувати.Це був справжній успіх!
Років так десь через 50 маленька дівчинка,що залишилася жити в тілі дорослої жінки,почує від подружки свого дитинства продовження цієї історії. Після закінчення «вистави» сусідська бабця Ганя прийшла додому,вирвала з рук шестирічної внучки ляльку й сердито пробубоніла:»А «ти,неуку,що можеш ? Он Танька в 5 років газету читає!»
Стілець, як сцена,увага інших людей,їх схвалення на довгий час сформували в дівчинки бажання грати в життєвому театрі провідну роль.Не вдалося народитися красунею,значить треба брати іншим.Буду добре вчитися!Природні задатки для цього були.
А от з самодисципліною…якось не дуже складалося.Спершу природню лінь вихолощувала з характеру строга мама,пізніше -велике бажання вирватися з села до великого міста,де ,здавалося,чекають інші можливості , незрівнянне життя та велике щастя…
Село дівчинці обридло давно .Треба було пасти домашню Красулю,допомагати мамі з роботою на грядках і жити ,як їй здавалося,нудним провінційним життям.Пізніше ця дівчинка,що продовжувала жити в дорослому тілі, зрозуміє — роки,проведені разом з Красулею ,були не найгіршими в її житті.А театр на старенькому стільці, винесеному мамою з місцевого медпункту,був найщирішим з усіх театрів,які підкидала їй доля протягом усього життя …
Вже в школі дівчинка знала,що хоче писати.Букви вправно шикувалися в її уяві у слова,речення і щось більше,ніж просто речення. Мріяла про професію ,яка би була пов’язана з словом,творчістю,натхненням.
П’ять років навчання в університеті зробили її майже щасливою.Та й хіба може бути нещасливою молодість? Так,була перша нерозділена любов,серйозні розчарування, помилки,
необдумані рішення…Але все те відступало на задній план перед висотою молодого неба й шириною життєвих поривань .
Попри все дівчинка залишалася дівчинкою.Вона закохувалася,носила туфлі на каблуках,заробляла перші гроші, та наївне дівча дивилося з середини її єства ,стоячи на стільці,колись винесеному мамою замість імпровізованої сцени з величезною гордістю за свою «артистку»…
Сподівання жити в великому місті, отримати великі можливості так і не справдилися.Доля присудила провінційне життя,провінційну роботу,провінційні посади…І навіть…. мамину Красулю та мамин город / як бонус!/ кожної суботи…
В неї вже були свої діти, свій дім ,коли зрозуміла,що, незважаючи на вік, так і не подорослішала.Бо хіба може зріла людина наївно любити весь світ і беззастережно довіряти людям? Хіба може доросла,сформована особистість, літати у снах, а вдень на кожному кроці спотикатися , наступаючи на власні граблі? Ще й час від часу падати з того ,нехай і невисокого, життєвого стільчика саме тоді,коли ,за законом підлості, в твоєму життєвому театрі справжній аншлаг…
….Життя в провінції минало в своєму звичному темпі. Повільніше ,спокійніше ,ніж в столиці, ближче до природи та простоти. В цьому,безумовно,є великі переваги,та дівчинці здавалося,що щось надзвичайно важливе проходить мимо . І,щоб побачити справжнє життя ,їй явно замало висоти старенького стільця. Інша справа…якби щось вище…Чи… якби злетіти! Бувало, правда,що й злітала…Не вище,як горобець… А хотілося в височінь неба ,туди ,де літають орли…
З часом стала шанованою людиною ,хорошим спеціалістом, а згодом і… бабусею.Ховала рідних і народжувала вірші. Вже й не думала про те,що дитячі мрії можна реалізувати …Та мрії на те й є мріями ,що мають властивість колись здійснюватися!
… Минуло не мало й не багато… всього лиш півстоліття .Маленьку провінційну дівчинку доля занесла не куди-небудь,а в вишукану європейську столицю,яка для багатьох асоціюється з красивим життям і неабиякими можливостями. » Великі» люди, пристойні гроші опинилися поруч,на відстані простягнутої руки. І вона навіть потроху почала користуватися цими можливостями.Ось-ось і спіймає за хвіст Жар -птицю…
Простягнула,було,руку. Лоскоче пір’я долоню…І відчула …це вже їй нецікаво! Дівчинка в тілі дуже зрілої жінки нарешті зрозуміла, де й коли вона була насправді щасливою. До Європи та нових можливостей це не мало ніякісінького відношення. Тут,далеко від дому,в сучасний дизайн стрімкого життя не вписалися стільчик, мамина Красуля,стежка до рідної хати,сім’я за різдвяним столом… Дівчинка довго йшла по життю,аби збагнути, що без цього всього вона не може бути щасливою.Скільки б шансів не дарувала їй доля. І які б можливості не давав їй тут,у центрі світу,саме її, Тетянин,день…

Автор: Тетяна Сорока (Відень)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов