Вечный поиск истины

Знакомясь с поэзией Виктории Галех, читатель встретится с уже сформировавшимся поэтом. Можно воспринимать ее творчество по-разному, но равнодушным оно не оставляет. И это главное. Вечный поиск истины — также свойственное поэзии стремление — отчетливо прослеживается в стихотворениях автора. Здесь вы найдете и трогательные стихи о женщине, и размышления о старости, и мудрые четверостишия. Криворожская поэтесса пишет обо всем, что волнует не только ее женское сердце, но и цепкий ум. И мудрость, которая веками передается женщине по генам, прослеживается в каждом ее творении. Стихи поэтесса пишет как на русском, так и на украинском языке.YrD3IOB4Ysw

Истина

В поисках Истины странствуй внутри, не снаружи.
В том, что вокруг, вряд ли Истину ты обнаружишь.
Мир же реальный является лишь отголоском
Преодолений и бурь, что внутри происходят.
Истина не на картинах, а только в набросках.
Все же попытки познать от нее лишь уводят.
Истина скрыта в мечтах, тишиною звенящих.
В чистых стремленьячх дущи, что окутаны тайной.
Истина в мир наш приходит дорогой случайной.

* * *

Смерть обличала их в гранит
И отливала в бронзу….
Б. Жуковский

Камнем — горсть прощальную,
Памятью — гранит…
Со страниц желтеющих
Слово зазвенит…

Изданных прижизненно
Оборвался счет…
Признанных, непризнанных —
Ждет один исход…

Кто при жизни мученик,
По смерти — святой…
Мертвый гений лучшее,
Лучше, чем живой…

* * *

Жить — как яркой лучиной гореть.

И сгореть, как лучина, дотла.

Чтобы кто-то спокойно сказал:

Отработала и ушла…

* * *

Жизнь -конфетный фантик.

Что ни говори,-

Суета — снаружи,

Пустота — внутри…

Лесі

Надломлені брови,

Заломлені руки —

Знедолена Доля

У світі розпуки

        конає…

Уквітчана жалем,

Пронизана болем

Розіп’ята Муза

Зорею над морем

   спадає…

Тендітная Мавка

З очима сумними

На співи любові

В гаях солов’їних

                чекає…

* * *

Бриниш струною у моїй душі,

А я в твоїй виспівую сопілкою…

Тобі услід покличу всі дощі,

А у лице я усміхнусь веселкою…

Пожовклим листям в сутінки спадеш, —

І задзвенить палке осіннє золото…

Як дощ, не озираючись, підеш,

Лишн душа твоя всміхнеться молодо…

*  * *

Прозорий світ дитинних мрій

Не ізганьбить іржа.

Тобі я вірю і тоді,

Як вуст торкнеться лжа…

Коли втомлюсь блукать в пітьмі,

Втрачати і прощать, —

До тебе я прийду тоді,

Щоб разом помовчать…

* * *

Бігла від тебе

 

Степом та небом…

Зорі збирала —

Каміння кидала…

Разом з журбою,-

Все ж не з тобою…

Серце — багаття,

Очі — закляття…

В очах розлита цикута…

Покинутий спокій… Спокута…

* * *

Кожен вечір бачу,

Як вмирає сонце:

Шле останній промінь

У моє віконце.

Як з картин Рембрандта,

тепле і золотаве

Розіллється сяйво,

Мов з вогню заграва.

Десь за обрій птахів

Полетіла зграя.

А в моїм віконці

Сонце догоряє…

* * *

Які ознаки старості?

                                          То неспроможність

Радіти людям,

                                        усміхатись сонцю,

Вдихати пахощі п’янкі

                          на повні груди

І мчать по долі

                                                          навперейми з вітром.

Гіркота днів

                                                   і тихоплинний сум,

Що час рахує

                                               згаяний намарно,

Вже не підніме в небо

                                  два крила

І до зірок у простір

                                   не полине.

Стояти під дощем

                              і не зважти,

Що тіло і душа

                                  до нитки змокли.

Не ризикне ніхто

                                          із «мудрих тстарців» …

Чи люди всі

                                                мудрішають на старість?

Боги лиш мудрі

                                              й завше молоді…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов