Відпочинок для душі

Сьогодні я хочу познайомити вас із дивовижною жінкою, поетесою, Галиною Потопляк зі Львова. Я її особисто не знаю. Я навіть не знаю, чим вона займається, скільки їй років і яке в неї життя. Але її вірші, знайдені на сторінках Фейсбуку мене полонили відразу і я вирішила, що такі вірші мають жити. Довгим та своїм особистим життям, бо це є наша сучасна українська література, яка не тільки полонить своєю красою, але й збагачує нас, як націю та народ. Все, що мені вдалося довідатись, це те, що навчалася пані Галина у  Київському державному університеті ім. Тараса Г. Шевченко, у шлюбі, вже є внуки. А також народилась вона 4 травня 1954 року. Та хіба це так важливо? Важливо те, що коли читаєш її вірші, то на душі стає світло і радісно, наче ти поговорив із Янголом.

Галина Потопляк, Львів. Поетеса.

Галина Потопляк, Львів. Поетеса.

21686260_854132471431598_4337079731818473203_n

* * *22221517_858314061013439_552173581861750801_n

Холодно. Сиро. Літа.
Дме поміж зимами в спину.
Осінь стоїть золота,
хилить червону калину.
Вже покотивсь через став
жовтень, цей місяць з туману.
Сливку останню зірвав,
жовті полотна із лану.
Витрусив грубі мішки,
в жорна засипав зернину.
Бабцю, які ж це роки
в вашу вселились хатину?
Молодість — дівка прудка,
чи пелюшки і ряднини.
Грушка з старого садка
впала у руки дитини.
Ви поховали свою
силу дівочу і вроду.
Ниють вітри у гаю,
ноги болять на негоду.
Старість залізла на піч,
глину суху колупає.
Довга, безсонная ніч
ранок з вікна виглядає.
Зморені ваші літа.
Хустка ваш пОперек гріє.
Осінь така золота
разом із вами говіє.
Бабцю, вже скоро зима.
Ваші літа ой похилі.
Холодом плечі пройма.
Віють вітри сизокрилі.
Г.Потопляк.

* * *

На роздоріжжі осені і літа,
на перехресті радості й печалі,
моя душа ромашкою зігріта,
і почуття на сонячнім причалі.
Позаду шквал небесного цвітіння,
земного раю, посмішок блакиті,
прощальний погляд літнього успіння,
де вікна на весь світ були відкриті.
Попереду все роздуми ранкові,
про часу плин, про осінь-хату- пустку,
про зустрічі в житті невипадкові —
моя душа закутана у хустку.
Між ними мить, невидима дорога,
букет із літа, краплі на калині,
молитва тиха в зАпічку до Бога,
і літня плахта на старій драбині.
Маленький вузлик з росами у полі,
і райдуги — куди ще їх подіти?
Здається, що думки тяжкі і кволі,
а в почуттях все літо, літо, літо.

* * *

21686064_874731276026993_3636228525631478953_n

 

Усі думки лише про тебе,
маленьке сонечко моє.
Я пригорну до тебе небо,
де сонце раннє виграє.
Підставлю руки під удари,
які тримаєш вже тепер.
І прожену всі чорні хмари,
і сльози з голубих озер.
Я виплачусь за тебе, люба.
Тобі болить — мені болить.
За тебе, ти моя голУба,
я буду господа молить. —
Не забувай про мою крихту.
Підстав їй ангельське крило.
Водиці дай краплину чисту,
І неміч прожени, і зло.
Зціли всі рани їй на тілі,
прости провини, перший гріх.
І віджени ворожі хвилі,
і поверни веселий сміх…
День обіцяв сьогодні тишу.
Ласкаве сонечко й тепло.
ВІтер деревами колише,
осіннє диво розцвіло.
Мої слова будуть почуті,
їх вітер в небо віднесе.
І той, хто нині в тяжкій скруті,
його любов небес спасе.

* * *

11895278_870453813038728_7229719359332103345_o

Нарву чебрецю і зеленої м»яти.
і маківок спілих у кошик складу.
Ще меду й води приготую до свята,
і ранком до церкви з дарами піду.
Вже літа вінець, на осінь звертає.
Коротшає день, до Спасівки йде.
Сад яблуком спілим мене пригощає
і місяць поважно у хмарах бреде.
Медовії ріки, рої відлетіли,
жнива залишили колючу стерню.
Бабусині грушки на сонці поспіли
і трави шовкові жовтіють на пню.
А тут Маковій, Перший Спас із медами.
І коржики з маком, солодкі млинці.
Освячені вОди на пару з садами
і краплі святої води на щоці.

* * *

19958920_1224653240995929_4890936237939787808_n

Погляньте — ось воно, прекрасне.
Краплина щастя для душі.
Яке живе, в тобі не згасне.
Сплететься в долю і вірші.
Зустріне ранок, залюбУє,
ПідЕ з тобою по житті.
Весняним вітром поцілує,
дощем поллє на самоті.
Здається видимим і зримим.
І повсякденним, як вода.
Складається в слова і рими,
і з ним і горе — не біда.
Воно прекрасне, це світання,
цей дощ у шибку, холодок.
Як перше у житті кохання,
як перший промінь від зірок.
Воно щомиті поруч з нами.
В маленькій квіточці-росі,
Воно поеми пише й гами,
несе нам радощі усі.
Воно народжує натхнення,
бажання гори обійнять,
сльози скупої одкровення
і молитовну благодать.
Воно, як пташка, полохливе.
Воно мале, немов дитя.
Воно нещасне і щасливе.
Воно прекрасне, бо Життя!

* * *

Автор: Світлана Зобова, Житомирська область, місто Коростень

Автор: Світлана Зобова, Житомирська область, місто Коростень( картина вишита стрічками)

Пора волошкОва.
Світанок духмяний.
І вітер у хмарах
хитається п»яний.
І сонце, як діжка
велике, гаряче.
І біля обніжка
роса тихо плаче.
Гойдаються хвилі
на човника пнуться.
І ріки щасливі
сміються, сміються.
І серце радіє,
і очі веселі —
несе нас життя
в світ на каруселі.
Купається поле
в ромашках і м»яті.
І трави під ранок
прим»яті, прим»яті.
Це літо качалось
тут коником босим
і клало на землю
покоси, покоси…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов