Вірш дня. «Нетутешня». Ірина Кохан

00786201

Ну от.
Я повернулася додому
з журавлями.
А тут… Тут все як завжди,
все, як і колись,
Із цябер хлюпають
тумани над полями,
Тривоги, радощі
і сум переплелись.

Гойдає гойдалку
і сипле цвіт черешня,
Тут кожна квітка,
кожен кущ абориген.
Я в цій ідилії невчасна
й нетутешня,
Як гість з майбутнього,
як вождь диких племен.

 

Так, нетутешня,
бо приходжу дуже рідко,
Лише, коли з собою
кличуть журавлі.
Привітним скрипом
душу рве старенька фіртка
І замість сліз
цв’яхи кидає по траві.

Атлант-горіх тримає
й досі моє небо,
Оте прадавнє й сиве,
зшите із казок.
По ньому Геліос
блукає поміж стебел
Й щоночі трусить
срібні роси на бузок.

Дощата лавка
густо зморшками побита,
На ній давно
вселенський спокій оселивсь.
Я нетутешня тут,
мов сіра тінь ерміта,
Що сотні-сотні літ
не тим богам моливсь.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов