Вірш «ТАТУХА». Оксана Максимишин -Корабель
У маршрутці їде краля,
а на ній татуха:
ієрогліфи китайські
від плеча й до вуха.
Поруч кралі стоїть бабця
і шепоче: люди…
як-то страшно на тім світі
невігласом бути.
Краля глипнула на бабцю:
«нравится татуха?
Ты завидуешь, наверно,
глупая старуха…»
Бабця щиро усміхнулась:
«привіт із Китаю,
мови східні в інституті
сто літ викладаю.
А у тебе аж до вуха
пише: ця небіжка
здохла вчора попід плотом,
як паршива кішка.»
Оксана Максимишин-Корабель
Добавить комментарий