Банер

Поетична Одеса

Він пише новели та дихає поезією. Він — член національної спілки журналістів України та патріот. Він любить свою Одесу та свою мову. Його варто читати та варто слухати. Йому є що сказати. І його вірші та новели, мов ті діти, яких виховали чемними та достойними — несуть у світ його щире слово. Його правильні настанови та його любов. Яків Пересунько — одеський соловейко української поезії та прози. Читайте, роздумуйте, співпереживайте та насолоджуйтесь майтерністю та квітучим різнобарв’ям української мови!

75446477_1059402491117904_2081599962075889664_n

МОРОЗНІ РОЗПИСИ

Морозні розписи читаю на вікні, –
На крилах спогадів в дитинство лину.
Немов в казковому, чарівнім сні,
Біленьку бачу мамину хатину.
Надворі вітер, неосяжна заметіль
Та снігу кучугури – вище стріхи.
Зима кружля захоплено кадриль
В танку стрімкім зухвалої утіхи.
А в хаті затишно, і хмиз в вогні тріщить,
Полумінь лиже кам’яне склепіння.
На печі дев’ять діточок сидить,
І я десятий – батьківське насіння.
В діжі на лавці, що стоїть в кутку,
На хліб матуся розчиняє тісто:
Бере з мішка останнюю муку…
А ми затихли, дуже хочем їсти.
До образів матуся підійшла,
Про щось в молитві небеса благала.
Перехрестилась. Тістечко взяла
І урочисто на черінь поклала.
В чеканні на той хліб, котрий спечуть,
Горять дитячі очі, мов намисто.
Хвилини забарливо дуже йдуть.
Здавалось навіть – мляво сходить тісто.
Підпалок той – сама Господня плоть,
Чарівний смак, небесна насолода.
Повік мені ту згадку не збороть,
Бо був той хліб — найвища насолода.

* * *

Автору романа «Андрій первозваний»,
Наталі Дзюбенко – Мейс присвячую.

Вона пройшла крізь терні – хащі
Нестримним кроком, навмання.
Стезі, що поруч, значно кращі.
Її стезя _ суціль стерня.

Йдучи крізь бурі і тумани,
Босоніж свій торує шлях.
Солодкі голоси оиани
Суціль, вдовкіль на тих стезях.

Тенети поруч, , кпини всюди.
А, їй потрібно прямо йти,
Господню правду нести влюди,
В заобрій світлої мети.

Стомилась. Певне, не юниця.
А серце полум’ям горить.
Ген, в небі сяє вже зірниця.
Це переможна світла мить.

Презентація роману
На презентацію потрапив. Диво.
Представлено роман, із досвіду життя.
Укотре я відчув себе щасливим.
І це при ємним було відчуття.

Про автора:-Чарівна вільна птаха-
Торує свій життєвий путь,
Письменник – публіцист за фахом…
Знайде у кожній справі суть.

Прекрасна, чула добра мати-
Лагідна, віддана дружина,
Що має мудрість дипломата
Та гідна, перш за все, людина.

Венедія- зоря досвітня.
Поема за мотивами роману
Наталі Дзюбенко – Мейс.
«Андрій первозваний».

Де сонечко на пагорбах встає-
Теплом і світлом землю огортає,
Там Рай – ріка блакитні води ллє,
А соловейко, співом спокушає.

Степи, гаї, левади та бори
На схилах пагорбів зелених-
Оази давньої пори…
Земля Венедів ті терени.

***

До батька мовить Іломер:
-Нема десь твого брата Гора.
-Бодай, щоб брат той був помер,
-Сказав Овсій. Той брат, то горе.

Чужинцям він продав доньку,
Що кров від крові – плоть від плоті,
Орисю, дівчинку струнку.
Цей вчинок, гідний ідіота.

Золотоноса нявка чемна –
Суть – чистота. Красот краса.
Мольба до батька? – Все даремно.
Про те віщують Небеса.

Тепер вона на чужині
Сльозою умиває долю,
В Елінській дальній стороні,
В принизливій, тяжкій неволі.

А на посади Гор навів
(Хоч пильні чати у Пралісі)
Ту рать кровавих ворогів.
І ось, вони вже на узліссі.

-О,Горе, Горе! – плач і крик …-
Волала в Небеса Ярина –
Венедів матір і дружина.
А зрадник Гор у хащах зник.

В усім незміренім просторі,
У іпостасі біди,
Назвали зраду й лихо горем.
Та зрада – горе на завжди.

Страшна та віда,мов грозп
Із неба чистого , ясного.
Упали долу небеса…
Суть, апелюють до Дашбога.

На Свят – горі, ген, ватри дтм-
Священе вогнище палає.
Знамено жаху було в тім:
Вовчиця – Матінка скликає.

Йдуть землероби, зброярі
Із городища та посаду,
Звичайні вої, чотарі
І сотники ідуть на раду.

Не йдуть до вогнища Майдану,
Із страху власної біди,
Сармати, скіфи та алани-
Венедам кровнії брати.

 

Венедія у жвавім русі,
А Чорнобог б’є в кулаки.
Сніжана на порозі трусить.
І Нава шкодить залюбки.

Короткою то була рада:
Сказали слово орачі,
-Відомо, відбулася зрада.
Облиш соху! Гостри мечі!

Там Іломер постав на вістрі.
Був смертний бій.
Такі ось вісті

* * *

Упірнаю в глибінь світлосяйних очей,
Що вкривають повіки шовкові, —
В них і смуток, і сум недоспаних ночей,
І довірливий потяг любові.

П’ю кохання нектар, мов амброзії сік,
З уст медових твоїх до знемоги.
У палкого кохання обмежено вік,
Бо існують турботи, тривоги.

Дивна пісне моя, ти наснага життя.
Це тобі лиш єдиній зізнання.
Тут спокута моя і моє каяття,
І піднесене, щире кохання.

* * *

Модем один. А десь далеко – другий.
І без дротів тонюсінький зв’язок.
Через роки мені ти стала другом –
У павутинні інтернету вузолок.

І ти, і я бажаєм зберігати
Тісних стосунків вузол дорогий,
Бо саме він призначений тримати
Відкритий файл кохання вогняний.

І відстань, і роки – це не одна година,
Де сенс і зміст в піднесенні мети.
Лиш інтернету простір – павутиння
Вогонь спроможний в серці зберегти.

Кохання – обрії. Але водночас – рана.
Це різний біль для різних поколінь.
Солодкий біль – це манівці екрану,
На моніторі синя полу тінь.

Серце навпіл – осанна любові.

Новітня новела із циклу Емігрантка

Вона, Лана, жіночка зростом невеличка, та і літами не так молода, як того б хотілося, могла б бути успішною людиною у себе на Батьківщині – жити щасливо та безпроблемно, геби не «але». І ось те таки «але», як зясувалось, внесло небачені корективи у життя цієї прекрасної сміливиці, в повній мірі прийнявшій невблаганний виклик долі. А доля вершила своє, хмільною повією блукаючи посеред смирного люду.
На період великої руйнації імперії, що в друзки розпалась перед лицем всесвіту, Лана вже була самодостатньою особистістю, освідченною, достатнє кмітливою і , безумовно, гарнюнею ніжної краси. «Але», як кажуть,- коли рубають деревену, тісок до уваги не враховують.
Від першого шлюбу у Лани двійко діток, дівчинка, і дівчинка, красунечки і розумниці, як і сама матуся. «Але», хитка владна невпевненість в країні призвела до того, що розумні люди, та ще й з діточками, для держави виявились зайвими. І, нікого не цікавила ані твоя освіта, ані розумові здібності, чи твій фах. І тут було б доречним запитання: «А, що чоловік? Де він?Де відповідальність?…» Тож, не дарма кажуть,що як доходить до відповідальності , «муж обївся груш». Мабуть так таки воно і було. Він обївся груш. Жіночка не любила подібних запитань, А, коли не взмозі вже було обійти це питання, вона відповідала: «Не маю я образи на нього. Він загубився у життєвих бурях на зламі сторічь. Та, я йому вдячна за моїх діточок, які у мене з’явились завдяки його участі. А, дівчаток моїх мені допомогли підняти на ноги мої батьки»
Багато труднощів пережила Лана, опинившись на далекому півострові середземноморья. Її кмітливість , чесність і відповідальність, допомогли їй гідно адаптуватись на чужині. Таки так, вона стала потрібною в суспільстві, яке повірило їй. Працюючи дизайнером по садівництву, а згодом і мовним репетитором, Лана відчула повагу до неї і попит на її громадську діяльність. Вільного часу в її роботі завше було обмаль. Але, і в тих умовах жіночка примудрялась писати вірші та новели про рідний дім, про матінку – країну, яка радше зваласяб мачухою, аніж матір’ю.
Мати собі в дружинах таку прекрасну жіночку багато хто хотів. Вона розуміла, шо саме Італія стала для неї матір’ю, прихистивши маленьку красунечку, що волею долі опинилась посеред життєвих перехресть, бурхливих та нещадних. «Але», сподіваючись на повернення в Батьківщину, вона відмовлялась влаштовувати своє особисте життя за кордоном. Більше десяти років жінка плекала надію на повернення до рідного дому… Натомість, життя вимагало рішучих дій. Лише переконавшись в тім, що в рідній місцевості , в Батьківщині топіру адаптуватись буде ще складніше аніж тоді, коли з розірваним серцем вона залишала батьківську домівку, вона дала свою згоду на шлюб з прекрасним другом, якого зустріла на перехрестях долі. Він не дуже знав свою історію батьківських коренів.Чи то він продовжувач племені ліґурів, сикулів, сіканів , що були родоначальниками Апенінського півострова,чи іншого походження, та він усім серцем прикипів до своєї рідної землі. І, запропонувавши коханій людині своє серце, він поставив єдину вимогу: жити разом, однією родиною в Італії. Після тривалих терзань вона прийняла його пропозицію. Вже два роки минулось, як ці двоє літніх людей стали єдиним цілим. Тепло і затишно їм разом, дякувати Небесам Всевишнім.
За останні роки Лана декілька разів сама їздила, а вірніше, літала до України на літературні форуми та фести. І, разом з тим,навідувала своїх вже дорослих донечек. Звісно, поїздки ці щоразу рвали серце жінки навпіл. І кожного разу у Борисполі, перед посадкою в літак вона пригадувала одну метафору відомої пісні,- ..І знову Бориспіль… І знову …»додому за кордон»… Саме ця метафора і була причиною бентежності та внутрішньої боротьби самої з собою… Най будьхто із близьких мовивби: «Зупинись, сестро. Твій дім не там, за обрієм, а тут , в наших рідних бур’янах та хащах». Вона неначе очікувала почути той голос, який, як сподівалась, змінить весь хід її життєдіяльності. «Але» голос той не пролунав. Не пролунав, і годі чекати. Крок, іще крок.

Металевий «Боїнг» замість серця має лише двигуни. А душа його у динаміку керівника польотами. «Gout bai mein lai » — звучала неприйнятна для неї метафора у її свідомості… За блістером лайнера нескінчений обрій прозорої блакиті, що повис поверх хмаринок…
І, ось, вона знову на рідній землі. Натомість, топіру все буде інакше. Адже, вона вже не сама. Її коханий Franco поруч, і вона за крок від батьківського двору… Ось і і рідна батьківська оселя… калинонька вагітна полум’яними мутівками ягідок.
«Як ти тут, сестричко, без мене,- мовила жінка, прихилившись до рідного тину, щоб обличчям торкнутись до галузини кущика з ягідками?» Franco, дещо зніяковіло спостерігав за своєю дружиною, усім своїм єством(подумки) полинувши до того ж таки кущика калини, «але» підійти так і не наважився, щоб бува ,не завадити цій чарівній ідилії. З охайно – біленької хатинки вже бігли на зустріч дві юниці, як дві крапельки води,схожі поміж собою. Це дві Ланиних донечки, які вже певний час очікували на свою матусю. А, сюрприз, про який сповіщала їм матуся, тож, ось він, поруч. Це чоловік мій, Franco. Обійми були тривалими і дуже чулими. Чотири рідних душі у тих обіймах співали разом осанну щастя – гімн любові.

На изображении может находиться: 1 человек, стоит, растение, цветок, дерево и на улице

* * *

Повернувся я в рідне село
Після мандрів моїх нескінченних.
Рідне тло бур’яном поросло –
Стали пусткою рідні терени.

І не віриться навіть мені,
Що колись тут життя вирувало.
Тут народжені мрії ясні.
Тут лелеки діток дарували.

Стихло все. Лише стогін батьків,
Дідусів, чия доля на схилі
Вже змальовує обрії днів,
Що ведуть незворотньо в могилу.

Боже правий, їм милість пошли
У останню, у світлу годину,
Щоб в онуках здобутки зросли;
Дай їм втіху і радість родинну.

Жарт

Ми удвох всю ніч блукали.
До ранкової зірниці.
Розважались, цілувались.
В тім немає таємниці.

Місяць в озері купався,
Нашим заздрив поцілункам.
У хмаринку заховався —
З’ясували щоб стосунки.

А ми знову милувались.
Ми тремтіли — ноги мліли.
Та без міри цілувались —
Губи аж полум’яніли.

А щербатий не стерпів.
Теж цілунку захотів.
І осяяв сріблом хмари
В пошуках своєї пари.

Осінній парад

Ще гріє сонце, світить променисто.
Останні дні збирання врожаю.
В повітрі — павутиння, мов намисто.
Птахи до вирію зібралися в гаю.

А хризантеми грають кольорами
В перлинах-краплях ранньої роси.
І червоніє пишно над ярами
Парад прощальної осінньої краси.

Ще день чи два — і кане у серпанки
І «літо бабине», і світло, і тепло.
Дедалі все сірішають світанки.
Художник-іней прикрашає скло.

Ставок мерщій сховається під кригу.
І обрій зникне у морозній млі.
А край села спустіє зовсім вигін.
Блукатиме лиш хуга по землі.

Село над річкою

Вздовж левади синя річка
І похилі береги.
Древнє там село — Осички.
Луки квітнуть навкруги.

Понад річкою калина —
Білий вельйон, дивний цвіт
Став прозорий біля млину.
Гребля там — міцний граніт.

Там гніздуються лелеки,
Що приносять діточок.
Поруч, зовсім недалеко,
Для закоханих місток.
Слюсареве, осінь

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов