Вірші про кохання

Про кохання написано вже сотні тисяч віршів, але ця тема не перестає хвилювати митців. І сучасні Майстри поетичного слова в Україні -не виняток. А отже,наша підбірка буде насичуватися нотами ліричної поезії в любові до Жінки.

audio-2941753_1280

Чоловіки про кохання

* * *

Несе моє кохання течія
Ріки, що мчить у синє море.
В бурхливий вир спішить любов моя,
В обійми глибини морських просторів.

Крізь хащі трав в серпанковій імлі
В солодку невідомість серцем лину.
Б’є джерело потужне з-під землі,
Де білим цвітом хвалиться калина.

Яків Пересунько. Одеса

Дружині

В. Г.

Очей блакить — небес безкрай,
Видіння дійства чарівного,
Бистрий співучий водограй,
Струмок кохання серця мого,
Моєї юності весна,
Веселки пектораль барвиста,
Грайлива, щира та ясна —
Роси прозорої намисто,
Кохана — сяєво очей,
Підхмарна пісня журавлина,
Безсоння в темряві ночей —
Улюблена моя дружина,
Моє натхнення — мрії злет…
І що то є — ознака віку?
Ти недописаний сюжет —
Найкраща в світі Віроніка!

Яків Пересунько. Одеса

* * *

82837718_2607903832798433_6727202705879597056_n

троянда на фортепіано
забута ніч
ніхто нічого нам не скаже
ніхто нічого
ми крик і ніж

і трішки космосу на ноти
на пелюстки
любов почула терпко бродить
любов почула
а хто вже ми

забракло нот одна троянда
пругка душа
ця тиша видих нагадала
ця тиша
завива вовчам

і музика фортепіано
у сни прочан
троянда вдосвіта розтала
троянда вдосвіта
як спомин ран

Віктор Крупка. Вінниця

ОЧІ КОХАНОЇ

Кохана! Так люблю я очі
Твої бездонні та мрійні’!
Завжди тону в них — вдень і вно’чі
І марно вже мене знайти!

Вони бувають такі різні,
Як в дзеркалах в них настрій дня.
А часом — надто вже капризні,
Стаєш тоді як немовля.

Ба, наче іграшку забрали,
Або цукерку не дали —
Мене так очі ті смішили,
Зворушливі твої такі.

Аж раптом очі, як кресала,
У гніві іскри висікають.
Стає тоді всім місця мало
Кудись наразі всі тікають.

Тоді мені все зрозуміло —
Хто на мітлі отій літає!
Та буря вщухла, отгриміло
Ось штиль поволі наступає.

Стаєш тоді така рідненька
І випромінюєш очима
Любов таку, як наче ненька!
Мені щось шепчеш, моя мила.

А я тоді невпинно тану,
Як сніговик в теплі Весни,
Струмочком я поволі стану
І ним ввійду в твої я сни.

Люблю, коли відпочиваєш
І в сні так мило мружиш очі,
А в них так солодко літаєш —
За віями думки жіночі.

А то буваєш загадкова
Я бачу кратери в очах,
На Місяці що винятково —
Застиглі рани у боях.

І невідомий, темний Місяць
Приховує там десь в собі
Всі незбагненні таємниці,
Що в реверсній тій стороні.

Бувають очі недосяжні,
Як зіроньки в нічному небі,
Та й з далечині неосяжній
Шлють світло та привіти теплі.

І очі ці люблю я всякі.
Лише одне я не терплю —
Як негаразди там всілякі
Сльозами зрошують щоку’…

ЯНАС ( Кривий Ріг)

ВІДЛУННЯ НОСТАЛЬГІЇ

Та вже і осінь наступила
Тихенько, наче крадькома,
Врожаєм стиглим пригостила,
Все менше з кожним днем тепла.

Лелеки з сумом крізь негоду
Вдивляються у неба синь —
Бо скоро буде їм нагода
Летіти в вирій-далечінь.

Курличуть журавлі звитяжно
Відносять літо в небокрай,
Десь на чужбину недосяжну,
У чудернацький диво-гай.

За ними в килимку сріблястім
Гайнув у мандри павучок.
Він може від нестачі щастя
Зібрав в дорогу рюкзачок.

У лісі гарно, як у казці, —
Малює осінь вітражі
І м’яко пензликом уранці
Творить світанку міражі.

Туга за в’янучою вродой
Раптово в серці защимить.
Ти скажеш:»То лише погода…»
Та голос твій чомусь тремтить.

Я задивляюсь в твої очі —
В них відображення небес,
Зіркове мерехтіння ночі,
Пташок останній полонез.

Кохана! Не сумуй, бо осінь —
То лише пауза в природі,
А час в майбутнє нас відносить
І вдача буде нам в нагоді!

ЯНАС ( Кривий Ріг)

НОСТАЛЬГІЯ

(вибачте будь ласка — мій перший вірш українською мовою)

Очі…
Найкращі у світі — коханої очі дівочі!
Як до зірок я губами до них доторкнувсь…
Ночі…
Безсоння і птах дивовижний пророчив
Вічне кохання, та тільки в той Рай я вже не повернусь…

Дотик…
Долоней, ти близько від мене напроти —
Я відчуваю фейерію всіх почуттів
Ніби на крилах,
любові чарівних вітрилах.
Знову я згадую ночі і дні в небутті.

То був як сон —
І садами пронісся Весни фаетон.
В луках духмяних вона нам плекала надію
В те що Кохання —
Це Вічності ніби послання,
Крок до безсмертя, найкращій найбажаній мрії!

ЯНАС ( Кривий Ріг)

Жінки про кохання

 

* * *

80106277_2543213739059987_821168420958502912_n

Коли скінчаться всі слова,
Коли все сказане — здійсниться,
Я замовчу — таке бува…
То буде наша таємниця.

Мовчати разом — то для нас
Є найінтимніша розмова.
І Всесвіт призупинить час,
Бо то — сердець лунає мова…

Лана Світлана Александрова (Кривий Ріг)

* * *

Закривалась від тебе… іншими.

Затулялась важливими справами…

Не ставали думки мої гіршими,

Не робились тобі … заставами…

Все змішала: світи з планетами…

Все робила — тебе забути би…

Говорила душа сонетами,

Та я руки тримала зіткнУтими…

Затикала їй рота: «Мовчи ж бо вже!»

Та вночі чула всхлипів марення…

А ізрання: «Бог хай тебе… береже!» —

Це кохання мого … відзеркалення.

Так, я сильна, я можу геть усе!

Серце рвати й вітрам усім кидати…

Хай мій розпач по світу рознесе…

Я навчуся про біль душі… вІдати…

Я знання тії питиму… літрами…

Лікуватиму тих, хто в журбі…

Лиш вночі, перед Богом, молитвами…

Я проситиму щастя… тобі …

Лана Світлана Александрова (Кривий Ріг)

* * *

0a1ed79925b7df0e277fd0b540ad22d9

Я вночі для тебе зірку запалю…
Хай освітлює усі твої дороги..
І з чола хай прибере усі тривоги,
Зробить все для тебе так, як я велю…

Ще проситиму я Місяць, ми-свої:
Захищає хай твій сон від темних сил,
Поки сонце не зійде на небосхил,
І поки в гаю співають солов’ї…

Попрошу у Бога, щоб тебе беріг,
І триматиму тебе десь біля серця…
Ти на мене через це не сердься…
Почуття мої — то є твій оберіг…

А як скажеш, що не треба — я піду…
Не ридатиму і рук ламать не стану…
Я серпанком у твоїм житті розтану,
Та не згасну — в небі зіркою зійду…

Лана Світлана Александрова ( Кривий Ріг)

* * *

getImage (3)

Коли ти всміхаєшся — куточки твоїх вуст ваблять мене.
Й збивається дух від бажання їх цілувати.
Торкнутися хочу й боюсь, що мить ця мине
І я уявляю цілунок твій з присмаком м’яти.

А шкіра твоя ледь солона із смаком вітрів та прибою,
І місяць вночі процитує мені Мандельштама.
Я п’ю твій нектар, і ніяк не нап’юся тобою…
А Всесвіт зірками на серці мені лиша шрами…

Мрії й надії -у море… скоріше загадуй бажання…
І простір несе мені лише твій голос щоночі…
Нічого мені не кажи і не став запитання,
Все буде лиш так, як того ми з тобою захочєм.

Лана Світлана Александрова (Кривий Ріг)

* * *

82310937_1504751773010972_4289343916794183680_n

Де я і ти, напівсвідомо
Є відчуття – нарешті вдома.
Торкнешся лиш мене, як знову
Теплом накриє невагомим…

Де ми удвох, слова вже зайві.
Мовчи.. ні пари з уст, ні пари…
Цієї митті в душу сяйвом
Заходить тиша через шпари.

 

Хоч слів переплетіння гарне,
Нам імпонує саме тиша,
Піддавшись дивним її чарам,
Цю лірику без слів залишим…

Слова незримі — як душа —
Її не видно, а без неї
Людина начебто пуста…
Мовчання ж чисте, як лілеї.

Іще несказане… Як квіти
Не зірвані і непорочні.
Їх не чіпав руками вітер,
Не цілував вуста молочні…

Ми не зірвавши їхню цноту,
Цей вірш покладемо на ноти.
А чи було щось, чи лиш буде –
За нас вже вигадали люди…

Оксана Бевзюк (Пологи. Запорізька обл)

* * *

82743000_805862713259793_3075314180140564480_n

Давай одягнемо теплі светри,
Холодний вечір врятуймо розмовою.
До весни ще снігів кілометри.
Нас морозом зима випробовує.

Я тобі зачитаю вІрші,
Про вишень білосніжних суцвіть.
І на серці стане тепліше,
Ніби сонце над нами горить.

У очах твоїх ніжність розквітне,
Вистеляючи кожен мій крок.
А в душі — так яскраво-світло,
Мов від тисяч мільярдів зірок.

Розійдеться малиною стиглою
По кімнаті п’янкий аромат.
І зітхне враз зима відлигою,
Задивившись мрійливо на нас.

Ольга Гичун ( Рівне)

* * *

82490789_805862866593111_7856154135446421504_n

Отак би й слухать твій голос — джерельний струмок,
Спрагло напитись — і душу зцілити.
Ще світ не змілів на щирість думок,
На серце безмежно широке й відкрите.

У вічі заглянуть — окраєчок неба.
І сонячний зайчик в усмішці приліг.
Так дивно, тобі — я лиш крихту сЕбе,
А ти мені — Всесвіт увесь аж до ніг.

Душа твоя — чиста безкрайність моря,
Припливами ніжними вод виграє.
Лиш в безвість нічну зриваються зорі,
Ти ніжно із хвиль їх мені дістаєш.

Ольга Гичун (Рівне)

* * *

Епіграф
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов
П. Тичина

83428117_805862183259846_2836593923529375744_n

Тане день на серці пелюстками.
Вже не видно сонця з-за вишневих віт.
Вечір ніжно обійме думками.
Підморгне у шибку місяць-молодик.

Ген з небес всі зорі розігнав вітрисько,
Оксамитний дощик не затих й на мить.
Хто далекий — стане неймовірно близько,
Варто лише мрію ніжно розбудить.

Заварю я чаю із меліси й м’яти.
По кімнаті — сонно-ароматний цвіт.
А на серці — маки…маки…маки
Ніжно пелюстками вистеляють слід.

Під свою подушку покладу я мрії.
Хай до ранку сняться їм казкові сни.
Прокладуть дорогу через всі завії.
Десь в твоїх обіймах спинять хід вони…

Оля  Гичун (Рівне)

* * *

82679147_822533218218142_307947325467131904_n

Я заручина з весною,

з сонцем, небом і з тобою.

У блакиті голубій,

не веселка, сяє перстень мій.

Квіти всі, що тут ростуть,

ось мое придане.

Як дощі сюди прийдуть,

ще багатшим воно стане.

Не зав’яне і в зимі чарзілля,

що для тебе шукала.

Не співай сумні пісні,

не кажи, що інша чарувала.

Я заручена з весною,

з сонцем, небом і з тобою.

У блакиті голубій,

не веселка, сяє перстень мій.

Надія Яринич (Львів)

* * *

Ти моя радість і смуток мій,

печаль нездійсненних надій.

Не може серце в самоті мовчать.

Ти чуєш, як ластівки кричать.

З давніх часів люди крила мріють мати,

щоб до сонця, в голубінь літати.

Якби я мала крила, якби я мала…

та ще співать уміла, як соловей.

Тоді б до тебе я прилетіла,

сумну пісню заспівала про тугу д1вочих очей.

Надія Яринич (Львів)

* * *

82615021_822539241550873_6745883464270086144_n

Приснись мені сонцем,

приснись мені вітром

і теплим, рясним дощем.

Згадай мене милий,

згадай мене любий,

тілом, душею та серцем.

Обніми мене ніжно,

пригорни мене щиро.

Та не співай сумних пісень.

Хай нас віра єднає,

любов зігріває,

надія дарує нам радісний день.

Надія Яринич (Львів)

Я кохаю…

80190864_559998524844448_3812485672288124928_n

Я кохаю тебе до нестями…
За кохання життя я віддам,
Серце знов надішле телеграму:
«Я не можу без тебе»…Додам,
Що живу зараз тільки для тебе,
Що чекаю я зустрічі знов,
Відправляю молитву у небо
І молю про взаємну любов.
Я не знаю чи любиш так само,
Як тебе одного я люблю …
Життя вводить порою в оману —
Від кохання я не відступлю!
Я за двох зможу вічно кохати,
Я на двох щастя нам розділю.
І про тебе завжди буду дбати,
Бо найбільше у світі Люблю!!!
Я за двох можу все пережити,
Зустрічаючи радість,біду.
Можу навіть я наворожити,
Коли щирість в очах я знайду.
Коли ти мені знову наснишся,
Коли скажеш мені про любов,
Коли впевнений,що не боїшся
І прихилишся серцем ти знов…
Коли пильно подивишся в очі,
Коли міцно мене обіймеш,
Коли здійсняться мрії дівочі,
Коли в серце своє ти приймеш…
Коли щастя мені подаруєш,
Коли радість мені принесеш,
Коли палко мене поцілуєш —
Адже краще мене не знайдеш…
Одного тільки я не вгадаю :
Любиш чи без кохання живеш…
А я небо частенько благаю,
Щоб мене покохав колись теж.
Бо кохаю тебе до нестями…
І кохати я буду завжди,
Про взаємність благати ночами —
Збережу почуття назавжди…

Юша (Кривий Ріг)

ДІАЛОГ

— Всі зорі світу цього для тебе…
— Не треба.
— Ти потрібна мені, як сонце…
— Чи не сон це?
— Своїм поглядом мене ти кориш…
— Облиш!
— Я квіти до ніг покладу!
— Не піду!
— Я зірку із неба здійму!
— Не прийму!
— А як же наше кохання?
— Чи востаннє?!
— Ти вбиваєш мої почуття!
— Це життя!

Олеся Чепелюк (м.  Хуст, Закарпатська обл)

МАНІЯ

Я захлинаюсь
Від п’янкої отрути твоїх очей…
Гірких ночей
Самотній дотик пустки
Мене лякає…
Не забути
Слова розкуті…
Мов покута…
Як викинути з серця п’янку жагу,
Що роздирає тіло?..
Німий крик розпачу
Терзає, душить, вивертає…
Морочить болем, розум відбирає.
Чи втечу?…
Від тебе вдасться та від себе?..
Поневолив
Мою ти волю…
Може, й долю?..

Олеся Чепелюк ( м. Хуст, Закарпатська обл)

ОБІЙМИ

Обійми мене…
Затули собою від вітру.
Захисти мене…
Заховай від цілого світу.
Пригорни мене…
Дай теплом зігріватись дотично.
Приголуб мене…
Без твоїх мужніх рук так незвично.
Не пускай мене…
Світ холодний, лукавий, жорстокий.
Знов поклич мене…
І поруш своїм дотиком спокій.
Обійми мене…
Заховай мене…
Зацілуй мене…
Хай так життя мине.

Олеся Чепелюк ( м. Хуст, Закарпатська обл)

Єдиному…

Ти на життєвому шляху мені зустрівся,
Бо долею дарований мені,
Від погляду мого теплом зігрівся,
Ще в юності наснився уві сні.
Тебе єдиного в житті завжди чекала
І марила очима неба-синь,
Шляхами різними у пошуках блукала —
Самотність завела у далечінь…
Думками лиш про тебе надихалась,
Вони давали віру в майбуття,
Тебе так довго я колись чекала —
Ти увірвався стрімко у життя…
Забрав мій спокій,зазирнув у душу,
Поглянув в очі,ти,єдиний мій,
У відповідь тобі сказати мушу:
«Люби мене!!!Образити — не смій!»
Я зберегла для тебе вірність серця
І чистоту думок я зберегла.
Ти зазирни в очі мої-озерця,
Побачиш за спиною два крила.
Вони мене у небо піднімають
І я літаю від кохання кожен день,
Бо руки твої ніжно обіймають
І пригортають міцно день-у-день.
Твої цілунки щирі і гарячі
Примушують бурлити в жилах кров…
І я від щастя тану…і неначе
У юність повертаюсь знов і знов…
Ти не даєш мені серцем старіти,
Напій кохання молодість дає,
Без тебе,мій єдиний,не прожити…
А ключ від щастя у Амура завжди є!!!

Юша ( Кривий Ріг)

* * *

Я сьогодні тебе не бачила
І здається, що небо розтануло.
Та слова розгубили всі значення,
що здавалися досі яскравими.

Я сьогодні тебе не бачила
І в мені щось умить обірвалося,
Хоч до того у серці маячило,
І таким неосяжним здавалося.

Я сьогодні тебе побачила.
Розумію — була я самотньою,
Доки доля нам врешті віддячила
І звела нас тропою Господньою.

Романова Наталія ( Віницька обл)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов