З Днем Матері

З днем Матері

мама і я

Мамо, пташко моя сизокрила,
І з Днем Матері, люба, вітаю,
Ніжність в серці тримати не сила,
Так тебе, моя ненька, кохаю.

Хочу щастя тобі побажати,
Щоб лишалась завжди молодою,
Та важливіше, мабуть сказати:
Я завжди буду поруч с тобою.

Пам’ятай, що в житті би не сталось,
Лиш поклич, прилечу, немов птах
Зроблю все, щоби ти посміхалась,
І щоб радість плекалась в очах.

Лана Світлана Александрова

Мамі

95978596_903047650168149_2925204540569419776_o

Між нами тисячі доріг,
Не бачу я тебе щодня…
Думками лину на поріг:
«Привіт, мамуленько моя!»

Лиш ненадовго пригорнуся,
Матусю рідну обійму.
Відчую запашне волосся,
Про все на світі помовчу..

Любов безмежна напуває
Клітинку кожную мою.
А хвилювання серце крає
За тебе, матінку свою.

Живи! Ти чуєш? Я благаю
Щасливо й довго на землі!
Мамуля, я тебе кохаю!!!
За все — низький уклін тобі.

Інна Щадіна.

Привітання з Днем Матері

Лариса Кобилянська-Строган

Сьогодні у моєї мами свято,
День Матері. Цілую мозолі.
І хочеться сказати слів багато,
Що мами кращої немає на землі.

Я обійму та пригорнусь до мами,
І зморшки поцілую на чолі,
За колискову, що безсоними ночами
В дитинстві дарувала ти мені.

Життя, мов  річка, протікає швидко,
Твій образ в серці зберігаю  я,
Моя матуся,  сивая лебідка,
Вклоняюсь низько за дарунок твій — життя.

Лана Світлана Александрова

Мамі

 

96687501_3793447214062621_1030657808757948416_n

Шáтра дрімучого лісу і малесенька літня жінка.
Вузенька шорстка стежина веде її десь углиб…
А до жінки говорять дерева і спинаються в небо гінко.
Жінка ця і цей ліс поруч вік вікували, зжились.
Деревця тягнулись угору. Такі височенні стали!
Зʼявились у жінки діти, та час не чекав – зросли.
Діти лісу і жінчині діти сил і снаги набрались.
Скаже хтось хоч колись, що дрібними вони були?
Розлетілись далеко по світу жінки тієї діти.
Народили бабусі онуків, й у хлопців засíявся вус.
А старенька іде до лісу навесні, восени і влітку,
Молитвú промовляє, пестить сиву, пожухлу траву.
А за прáлісом поле. Лютує у полі хвища.
Не ходіть туди, жінко: вам у зиму іще не час.
Береже її ліс, затуляє грудьми від вітрища.
Ніжно гóрнеться терен до худесенького плеча.
Не спішіть! Прáліс добрих казок розкаже,
Аби всім правнучатам, як будуть, на сон повілú.
Золотими листками ліс слухняно до ніг ваших ляже,
Він так хоче, щоб ви, люба жінко, для себе іще пожилú.
Кличуть рідні у гості? Везіть їм барвистий спомин
І дарунки од зайця — вони ж їх і досі ждуть!
Шле вітання праліс, зве дорослих дітей додому –
На галявах для ваших дітей синьоокі дзвіночки цвітуть.

Ірина Федорчук

 

ПРИТЧА ПРО СЛІПУ МАМУ Й СИНА

 

95933028_2062109730596313_2621149610818666496_n

Вона приїхала в село
З рідні чиясь лишилась хатка.
Лиш Бог те знав, як їм було
Сліпій з малесеньким хлоп’ятком.

Останні крихточки — йому
Сама не раз була голодна.
Усе для нього. Все — синку
Йому б і серце дати згодна.

Він підростав. Її синок
Любов єдина і надія.
Та раз хтось кинув вслід смішок:
«Байстрюк незрячої Марії!»

Злом переповнилась душа
Син закричав: «Мені огидна
І сліпота, і бідність ця
Мені за тебе дуже встидно.»

Вона не плакала. Лише
Худенькі ручки заломила.
Сказала: «Бог хай береже
Від бід тебе, дитино, мила.»

Щоб більш не чути ці слова:
«Байстрюк незрячої Марії»,
Сказав усім, що сирота
Покинув маму в безнадії.

А потім круговерть життя…
Хіба йому було до мами.
Дві доньки, жінка молода
Балі, Мальдиви і Багами.

Лиш раз привиділась йому
Знайома постать у халаті.
Він ногу поламав. Й тому
Лежав у «віповій» палаті.

Коротка мить. Всього лиш мить
Він навіть крикнув:»Мамо!Мамо!
Якби ти знала, як болить…»
А постать стала враз туманом.

Відклав «на потім» справи всі
Балі, Мальдиви і Багами.
В село метнувся на таксі
Приїхав до сліпої мами.

Купив хустину і халву
Вона завжди її любила.
Ніхто не стрінув. В тишину
Скрипуча хвірточка впустила.

«А мами вже нема, як рік
Ми всім селом її ховали.
Ось лист візьми, поки не втік
Останній лист тобі від мами».

Сусід на вогник заглянув
Тримав в руці старий кашкетик.
Тяженько так чомусь зітхнув
І з рук у руки дав конвертик.

«Синочку, рідний, ти прости
Що я тобі життя зламала.
Тяжкий мій хрест… Від сліпоти
Тебе в дитинстві врятувала.

Віддала очі я тобі
Коли родився ти незрячий.
Для мене світ зчорнів тоді
Зате мій син його побачив.

Більше нічим не помогла…
Соколе мій ти незрадливий!
Нікчемне в мене те життя…
Пробач за все і будь щасливий.»

Упав би матері до ніг
Слізьми умив би рідні руки.
… Якби він міг. Якби він міг…
І рвалось серце від розпуки.

Оксана Максимишин-Корабель
Португалія

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика
Каталог webplus.info Рейтинг@Mail.ru Каталог сайтов