Житомирська поезія Києва. Катерина Чайка.

Жила — була дівчинка. Ні, не так. Одного разу над Житомиром, запалала у небі нова зірочка. Кажуть, що коли на Землю приходить нова душа, то у небі загоряється зірочка. Так само сталося і 3 серпня 1998 року над містом Житомир. Це народилася  кароока дівчинка, з хвилястим русявим волосям, яка тоді була ще, як і інші немовлята, звичайною малечею. Крикливою і гарненькою. І аж пізніше, набагато пізніше, коли вона виросла, вона зробилася не тільки симпатичною дівчинкою, але й …. Та про все по порядку.  Поїхала вона до Києва. Вчитися! У Київському національному університеті  ім. Тараса Шевченка. До речі,  звати цю дівчинку -Катерина. Прямо, як одну із поем у Шевченка. Чому я вам розказую про цю дівчинку? А тому що вона не просто студентка 4 курсу спеціальності «Літературна творчість», вона ще і поетка. Її твори  були надруковані у альманахах «Ковток життя», «Світанок» та «Рідний край». Вона учасник проекту «Твоя поетична листівка». Цього року брала участь у «Мости: Літературні Черкаси» та діяльності  фестивалю «Youthday».

А її вірші, такі самі самобутні, як і ця юна «Чайка». Адже Катерина за прізвищем  — Барановська, та друкується під псевдо «Чайка». Тож коли ви десь зустрінете твори Каті Чайки, то ви будете знати, що це вже  знайома вам Катерина з Житомирщини. Її вірші , написані верлібром, наче тонке мереживо з думок, спадають, спадають рядками на листок паперу і їх тонкий  післясмак залишається ще надовго з вами. Отже, читайте, надихайтеся і долучайтеся до коментарів. Бо це так важливо будь-якому автрові :чути відгук про свою творчість. Знайомтеся , Катерина Чайка!

Improvisation

 

Музика, складена з нот випадкових,

Вірші з асоціаціями на реальність,

Політ думки, що загубився у софізмах,

Емоція, закарбована у світанках –

Це є імпровізація.

Графоманія як велике мистецтво

Складне і поганське, багате й слабке,

Високе й низьке творіння духу –

Це є нікчемна імпровізація.

Я , що пишу без рими і форми,

Ти, що читаєш дикі рядки,

Він чи вона пліч о пліч із нами,

Кімната, наповнена шумом чи тишею

Усе бачене і пропущене оком,

Химерне, ординарне, новітнє та древнє

Чи має ця нісенітниця автора?

Deux ех machina, людина, випадковість

А як дізнатися код якщо

Nous sommes improvisation

А-Літер на карнавалі

 

Крадучись по тексту

Голосні украю

Проза-літери навпростець

Між рядків сховаюсь

Сенс не добереться

Проза-літери навпростець

Знаки викидаєм

Символ на престолі

Проза-літери навпростець

Не поставиш крапку у моїй розмові

Проза — літери навпростець

Хай кларнет заграє

Сонячним промінням

Проза-літери навпростець

Хай сміються-плачуть

Солов’ї-слова

Проза-літери навпростець

Як додам алюзій

Із ілюзій кодла

Проза-літери навпростець

Лірика рядочками

Поділить сцену білу

Проза-літери навпростець

А вірші-хороводи настрою.

Серцевина

 

У твоїй голові гранат —

Думки бо солодкі і трохи з кислинкою.

На зубах  зернинки ідей

Відчуваю і підкоряюся.

Почуття твої – східнопристрасні,

Вибухові гранатомрії.

Як жаль, що сік із них вичавили,

Залишивши лиш цупку оболонку

Тверду і гидотну на смак.

Гірко, гірко їсти твої зацикленності…

Нащо ти оборону тримаєш?

Ти вже не цілісна, вже розколота

І я бачу твою серцевину.

Не сховаєш коричні очі,

Гвоздиковий погляд свій.

Базар взаєморозмов відкритий цілодобово.

Купляй-продавай секрети,

Купляй-продавай щирості,

Купляй-продавай бажання,

Купляй-продавай сни,

Купляй-продавай себе.

По частинах, остерігаючись

Повного обезцінення.

Я ж продавав і купляв.

Забув, що значить бути тільки собою.

Забув серце своє на полиці.

Забув мрії, щирості, снів не бачу,

Та й секрети уже всі розказані.

А тут ти – гола душею і тілом.

Тільки чи маю я право купити

Увагу твою за безцінь?

Залицяння у бістро

 

Беліссімо -Меліссімо

Твої полуничні губи.

Налити кип’яточку

До заварки в стаканчику?

Пальці бережи, пропалиш

Глазурований манікюр.

Ох, солодка, а я – солодше.

Знайомся – Рахат Лукум.

Blinking

Серед мерехтіння слів та значень

Ховаюсь, гублюсь –  вихід не знаю:

Різнобарвні ковані ліхтарі

І думки випливають як сон.

Марево, марево рідне, важко мені

Без тебе, без світла мереживних дум

Неможливо, ніяк, нереально забути.

Жаль, доведеться покинути всіх

Лишитись самій – серед вітру і трав.

Прощаюсь, іду –  від шквалу до неба.

Парадокси світу й світла

 

Коли Сонце і Небо

Сказали мені

Що не існує Світла

Я здивувалась

Питала весь день:

«Як може бути таке?»

Сонце дає

Побачити небо!

Коли зорі й комети

Сказали що не існує

Вогнищ

Я здивувалась

Не повірила,

Бо знала – вогонь

Під ногами моїми

Був справжнім

Гарячим

Густим

Мов лава

Жерла вулкана

Коли світлі

Яскраві сніжинки

Прошепотіли:

«Зими не існує!»

Я спитала світ:

«Що відбувається?»

Але відповіді не було

Не зрозуміла

Що всі вони

Мали на думці

Релігія Інквізиції

 

Кров – фарба знаків,

Намальованих у відчаї :

Катуєш себе – так хочеш на небо,

Що смирення переплутав із муками.

Але білило не зробить фарбу твою

Кольору рожевого неба,

Що висить над світанком.

Страждання хіба скрасило фанатизм?

Бог – не мученик, Бог – люблячий,

Святі себе не корили болями:

Чорт лише просить відкупу,

Люд завжди прагне перечити.

А твої знаки – це просто літери,

Безглузді й дико сплетені.

Кинь кисть… чистилище – міф,

Видно помилки  як чорним залити.

Живи, не марнуй свою кров

Залишайся коханим єретиком

 

 

Відлуння темряви

 

Чекаю ночі щоб заснути

Відкрию очі – стану мертвим

Сердечна гниль у мікрокосмі,

За межами галактик і планет

Що усередині, то ззовні, бачиш?

Фотони кодом шлють послання,

Що мрія-це глибини моря,

Що мрія-це гірські вершини,

За межами-лиш вірус смертоносний

Ці люди, речі, будні чужорідні,

А значить погляд мій пустий.

Мовобунтарі

 

Міста роти-рупори

Кричать багатоголоссям.

Різними словами й акцентами

Гул наростає авіаційно.

Тарабарщину, тарарара,

Асорті думок зіпсованих

Нам посилає  радіо.

Ми у вільній комунікації

Канал відкритий – слухай

Як лепечимо язиками.

Сон-трава мегаполісу

 

Серед римувань в нікуди

І ритму білого шуму

Я шукав цвіт папороті

Я шукав сон-траву в мегаполісі.

Ти стояла і думала: «Нащо

Ти шукаєш все неможливого?»

Я промовив: «Це дуже важливо,

Бо колись його і згубив я.»

Блукаю десятиліттями,

Сотні років людських

Шукаю, шукаю я втрачене

Шукаю мій темний вік.

Індустріальна революція

 

Бетонні лотоси проросли

Чекають залізного Будду

Він покаже як досягти щастя

В умовах атомних станцій

За просвітління віддаємо

Вольт, ом, ампер, знову вольт

Іскорку душі, енергію духу…

Едісон кричить через шум неону

Електрика – опіум цивілізації.

Всі твори подані у редакції автора. Знайти Катеринину поезію ще можна  у тенетах інернету.