Житомирська поезія Києва. Катерина Чайка.
Жила — була дівчинка. Ні, не так. Одного разу над Житомиром, запалала у небі нова зірочка. Кажуть, що коли на Землю приходить нова душа, то у небі загоряється зірочка. Так само сталося і 3 серпня 1998 року над містом Житомир. Це народилася кароока дівчинка, з хвилястим русявим волосям, яка тоді була ще, як і інші немовлята, звичайною малечею. Крикливою і гарненькою. І аж пізніше, набагато пізніше, коли вона виросла, вона зробилася не тільки симпатичною дівчинкою, але й …. Та про все по порядку. Поїхала вона до Києва. Вчитися! У Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. До речі, звати цю дівчинку -Катерина. Прямо, як одну із поем у Шевченка. Чому я вам розказую про цю дівчинку? А тому що вона не просто студентка 4 курсу спеціальності «Літературна творчість», вона ще і поетка. Її твори були надруковані у альманахах «Ковток життя», «Світанок» та «Рідний край». Вона учасник проекту «Твоя поетична листівка». Цього року брала участь у «Мости: Літературні Черкаси» та діяльності фестивалю «Youthday».
А її вірші, такі самі самобутні, як і ця юна «Чайка». Адже Катерина за прізвищем — Барановська, та друкується під псевдо «Чайка». Тож коли ви десь зустрінете твори Каті Чайки, то ви будете знати, що це вже знайома вам Катерина з Житомирщини. Її вірші , написані верлібром, наче тонке мереживо з думок, спадають, спадають рядками на листок паперу і їх тонкий післясмак залишається ще надовго з вами. Отже, читайте, надихайтеся і долучайтеся до коментарів. Бо це так важливо будь-якому автрові :чути відгук про свою творчість. Знайомтеся , Катерина Чайка!
Катерина Чайка ( Катя Барановська)
Improvisation
Музика, складена з нот випадкових,
Вірші з асоціаціями на реальність,
Політ думки, що загубився у софізмах,
Емоція, закарбована у світанках –
Це є імпровізація.
Графоманія як велике мистецтво
Складне і поганське, багате й слабке,
Високе й низьке творіння духу –
Це є нікчемна імпровізація.
Я , що пишу без рими і форми,
Ти, що читаєш дикі рядки,
Він чи вона пліч о пліч із нами,
Кімната, наповнена шумом чи тишею
Усе бачене і пропущене оком,
Химерне, ординарне, новітнє та древнє
Чи має ця нісенітниця автора?
Deux ех machina, людина, випадковість
А як дізнатися код якщо
Nous sommes improvisation
А-Літер на карнавалі
Крадучись по тексту
Голосні украю
Проза-літери навпростець
Між рядків сховаюсь
Сенс не добереться
Проза-літери навпростець
Знаки викидаєм
Символ на престолі
Проза-літери навпростець
Не поставиш крапку у моїй розмові
Проза — літери навпростець
Хай кларнет заграє
Сонячним промінням
Проза-літери навпростець
Хай сміються-плачуть
Солов’ї-слова
Проза-літери навпростець
Як додам алюзій
Із ілюзій кодла
Проза-літери навпростець
Лірика рядочками
Поділить сцену білу
Проза-літери навпростець
А вірші-хороводи настрою.
Серцевина
У твоїй голові гранат —
Думки бо солодкі і трохи з кислинкою.
На зубах зернинки ідей
Відчуваю і підкоряюся.
Почуття твої – східнопристрасні,
Вибухові гранатомрії.
Як жаль, що сік із них вичавили,
Залишивши лиш цупку оболонку
Тверду і гидотну на смак.
Гірко, гірко їсти твої зацикленності…
Нащо ти оборону тримаєш?
Ти вже не цілісна, вже розколота
І я бачу твою серцевину.
Не сховаєш коричні очі,
Гвоздиковий погляд свій.
Базар взаєморозмов відкритий цілодобово.
Купляй-продавай секрети,
Купляй-продавай щирості,
Купляй-продавай бажання,
Купляй-продавай сни,
Купляй-продавай себе.
По частинах, остерігаючись
Повного обезцінення.
Я ж продавав і купляв.
Забув, що значить бути тільки собою.
Забув серце своє на полиці.
Забув мрії, щирості, снів не бачу,
Та й секрети уже всі розказані.
А тут ти – гола душею і тілом.
Тільки чи маю я право купити
Увагу твою за безцінь?
Залицяння у бістро
Беліссімо -Меліссімо
Твої полуничні губи.
Налити кип’яточку
До заварки в стаканчику?
Пальці бережи, пропалиш
Глазурований манікюр.
Ох, солодка, а я – солодше.
Знайомся – Рахат Лукум.
Blinking
Серед мерехтіння слів та значень
Ховаюсь, гублюсь – вихід не знаю:
Різнобарвні ковані ліхтарі
І думки випливають як сон.
Марево, марево рідне, важко мені
Без тебе, без світла мереживних дум
Неможливо, ніяк, нереально забути.
Жаль, доведеться покинути всіх
Лишитись самій – серед вітру і трав.
Прощаюсь, іду – від шквалу до неба.
Парадокси світу й світла
Коли Сонце і Небо
Сказали мені
Що не існує Світла
Я здивувалась
Питала весь день:
«Як може бути таке?»
Сонце дає
Побачити небо!
Коли зорі й комети
Сказали що не існує
Вогнищ
Я здивувалась
Не повірила,
Бо знала – вогонь
Під ногами моїми
Був справжнім
Гарячим
Густим
Мов лава
Жерла вулкана
Коли світлі
Яскраві сніжинки
Прошепотіли:
«Зими не існує!»
Я спитала світ:
«Що відбувається?»
Але відповіді не було
Не зрозуміла
Що всі вони
Мали на думці
Релігія Інквізиції
Кров – фарба знаків,
Намальованих у відчаї :
Катуєш себе – так хочеш на небо,
Що смирення переплутав із муками.
Але білило не зробить фарбу твою
Кольору рожевого неба,
Що висить над світанком.
Страждання хіба скрасило фанатизм?
Бог – не мученик, Бог – люблячий,
Святі себе не корили болями:
Чорт лише просить відкупу,
Люд завжди прагне перечити.
А твої знаки – це просто літери,
Безглузді й дико сплетені.
Кинь кисть… чистилище – міф,
Видно помилки як чорним залити.
Живи, не марнуй свою кров
Залишайся коханим єретиком
Відлуння темряви
Чекаю ночі щоб заснути
Відкрию очі – стану мертвим
Сердечна гниль у мікрокосмі,
За межами галактик і планет
Що усередині, то ззовні, бачиш?
Фотони кодом шлють послання,
Що мрія-це глибини моря,
Що мрія-це гірські вершини,
За межами-лиш вірус смертоносний
Ці люди, речі, будні чужорідні,
А значить погляд мій пустий.
Мовобунтарі
Міста роти-рупори
Кричать багатоголоссям.
Різними словами й акцентами
Гул наростає авіаційно.
Тарабарщину, тарарара,
Асорті думок зіпсованих
Нам посилає радіо.
Ми у вільній комунікації
Канал відкритий – слухай
Як лепечимо язиками.
Сон-трава мегаполісу
Серед римувань в нікуди
І ритму білого шуму
Я шукав цвіт папороті
Я шукав сон-траву в мегаполісі.
Ти стояла і думала: «Нащо
Ти шукаєш все неможливого?»
Я промовив: «Це дуже важливо,
Бо колись його і згубив я.»
Блукаю десятиліттями,
Сотні років людських
Шукаю, шукаю я втрачене
Шукаю мій темний вік.
Індустріальна революція
Бетонні лотоси проросли
Чекають залізного Будду
Він покаже як досягти щастя
В умовах атомних станцій
За просвітління віддаємо
Вольт, ом, ампер, знову вольт
Іскорку душі, енергію духу…
Едісон кричить через шум неону
Електрика – опіум цивілізації.
Всі твори подані у редакції автора. Знайти Катеринину поезію ще можна у тенетах інернету.