30 ноября — всемирный день домашних животных

30 ноября  — Всемирный день домашних животных. 

Не секрет, что некоторые виды животных уже на грани вымирания, а домашние животные часто становятся жертвами насилия от недобрых хозяев , или выбрасываются на улицу. Жестокое обращение — это бич современного общества, и бороться с ним нужно только повышением сознания, и прививанием культуры добра подрастающему поколению.

И стихи, написанные про животных, помогут не просто насладиться поэзией, а больше всего побудят возможно по другому взглянуть на » братьев наших меньших».

Стих про Кузю

Кузя Стихоплет

Он посмотрел мне прямо в «душу»,
Они умеют делать это,
И взглядом мой покой нарушив,
Он на вопрос свой ждал ответа.
«Я жить хочу!»- сказал без слов,
» Без ласки и любви умру,
Я даже слушаться готов!»-
И на рУки его беру.
А он ко мне прижался тельцем,
Уткнулся носом мне в ладошку,
Иголкою  кольнуло в сердце:
«Ну как оставить эту крошку?»
А лучик солнца веселился,
И светом поливал дома,
Так в моей жизни поселился,
Котенок  с именем Кузьма .

Автор: Лана Светлана Александрова

Кіт Барбос

Поросятко жваво хрюкає,
А корова завше мукає,
Кізка мовить:,,Ме-ме!,,
А баран пробекав:,,Бе-бе!,,
Півник на тину:,,Ку-ка-рі-ку!,,
А зозуля з дерева:,,Ку-ку!,,
Лише кіт Барбос не гавкнув,
А чомусь тихенько нявкнув.
Автор: Людмила Бигич

* * *

Ай, котенок, ай прохвост!
Поднял к верху он свой хвост.
По деревьям прыгал да скакал,
Во дворе всех птичек распугал.
Вот, допрыгался, упал,
Нос себе он разодрал.
Плачет наш котенок: — зализал бы рану,
но к носу не достану.
Автор: Людмила Бигич

Кіт Тишко.

Кіт Тишко сьогодні не гуляв,
Кіт у нірку зазирав.
То сідав він, то лягав,
То кого ж він там чекав?
Ми кота спитаєм нишком:
,,Ти кого чекаєш,Тишку?,,
Кіт м’яукнув тихо:,,Мишку,,.
Кіт Тишко чекав дарма,
Мишки тут тепер нема.
Автор: Людмила Бігич

Ответственный кот

Солнце дарит ласку небесам,

В парке птичка весело поет,

И махая сумкой в такт шагам,

Бодро марширует черный…кот.

Смотрит он уверенно вперед,

И его нельзя остановить:

В магазин, за рыбкою идет,

Разве кто-то может запретить?,

Где в законе писана статья,

Покажите, пальчиком тыкните,

Что ходить за рыбою нельзя

В магазин коту? Нет? Извините!

И монетки в лапке зажимая,

Кот шагает через переход,

Абсолютно не подозревая,

Что поступком он сразил народ.

Где такие случаи бывали?

Чтобы кот с деньгами! в магазин!

Широко разинув рты стояли,

Люди, возле красочных витрин!

Но коту нет совершенно дела,

Кто и чем вокруг здесь удивлен,

У него хозяйка заболела,

Он теперь в ответе за весь дом!

Попугая покормить и рыбок,

И хозяйке молока купить,

В магазин не пустят — он на рынок!

Сходит, что же делать, так и быть!

И шагает всем на удивленье,

По аллее черный кот смешной

Это правда? Нет, виденье?

Вам решать, но это котик мой!

Автор: Лана Светлана Александрова

Одеська історія

У центрі Одеси, в старенькім будинку
Жили два пухнастих, чудових кота.
Із ранку до ночі не знали спочинку,
В котячих ділах від вусів до хвоста.

Сіренького котика «Тузиком» звали,
Чому саме так — невідомо це нам!
Собаки не рвали його, бо вважали
Що він — теж собака! З таким бо ім’ям!

А другий був «Масік» — здорове котисько.
В Плямистім,біленьким із сірим, пальті.
При зустрічі кланялись голуби низько,
Щоб не опинитись в його животі.

Ось так і жили вони, бились-мирились,
До кицьок ходили, співали пісень,
І мріями з зорями щедро ділились,
Як стануть важливі комусь в один день.

Йшли дні, за весною весна наступала,
Коти у дворі,у сусідів — діла.
І жодна людина в будинку не знала,
Як котикам треба любові й тепла.

І в вечері якось, під звук гучних музик,
що з вікон кафешек басами ревли,
Зібрались до купи наш Масік і Тузік,
І в море топитись від горя пішли.

— Навіщо так жити? Кому ми потрібні?
Он скільки людей і гуляють, і п’ють!
Машини круті і виделочки срібні,
А нас всі пинають і радісно б’ють.

— А хочеться ласки, і теплого дому,
Забратись на руки і м’яко мурчать..
І впевнені, що не потрібні нікому,
Життя своє йшли так бездарно кінчать.

На березі ледве виднілася постать,
Обличчя сумне і опала спина,
У роздумах тяжких годин кілька поспіль
Стояла людина,стояла одна.

— Кому я потрібен в жорстокому світі,
так сумно ‘і нікому руку подать,
Одним — все: тепло сонце дарить і світить,
А я — одинак і це треба прийнять..

Ось так чоловік линув думками сумно
До моря, і хвилі до ніг підпускав.
Коли чує: йде хтось тихенько, безшумно,
Й мурчить коло моря:няв-няв і няв-няв.

Аж дивиться: котиків двійко мандрує!
В очах безнадія і ще щось було…
І враз зрозумів: ось кому подарує
Він серця свого і любов, і тепло!

Над морем сіяє луна в оксамиті,
А в вікнах Людини горіли вогні.
Побільшало душ щасливіших у світі
І стало тепліше на серці Землі.

18.10.2017

Автор: Лана Светлана Александрова

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Поздравления в стихах и прозе
Добавить комментарий