День вечоріє, вкриває завісою.
Ген за лісами лиш сонця шматок.
Я тобі вишию, я тобі вишию
Ніжність шовкову з мовчання-ниток.
Дотиком срібним торкається місяць
Серця кринички, висвітлює дно.
Ще до опівночі зорі-вервиці
Блиском укрили моє полотно.
Тихо вплітаю в нитки, мов намисто
Спогади-думи медово-золочені,
Мало здолать всю галактики відстань,
Щоби відмірять їх ніжність відточену.
